Ігор Целип згадав перемогу в “Караоке на Майдані”

Український співак Ігор Целип розповів про перемогу у легендарному шоу “Караоке на Майдані” у 2018 році, коли він ще був студентом-юристом. Артист зізнався, що тоді не думав про велику кар’єру, а просто хотів співати, однак саме той виступ став для нього важливим поштовхом повірити у себе.

Ігоре, згадайте той день, коли ви вперше опинились на “Караоке на Майдані”. Що відчували?

Це було, як стрибнути в невідоме з відкритим серцем. На той момент я ще був студентом-юристом, жив зовсім іншим ритмом і навіть не до кінця усвідомлював, наскільки важливим може стати цей день для мене.

Я пам’ятаю, як стояв серед натовпу, навколо було багато людей, шум, емоції, хтось жартував, хтось хвилювався. І раптом до мене підходять із мікрофоном. Серце калатає, ноги трохи ватяні, але очі горять. Це той момент, коли ти або лякаєшся і відступаєш, або просто відкриваєш рот і співаєш.

Коли зазвучали перші акорди, я ніби опинився вдома. Усе хвилювання кудись зникло. Я співав і бачив, що люди слухають, підспівують, реагують. І коли дійшло до фінального голосування, я вже не думав про перемогу — я просто кайфував від моменту. А коли почув своє ім’я, це був справжній вибух радості.

Чи пам’ятаєте, яку пісню тоді виконували і чому саме її обрали?

Так, пам’ятаю дуже добре. Це була пісня “Мої батьки” Олега Винника. Я обрав її не випадково, бо вона мені була дуже близька емоційно. Я співав її з думками про своїх тата і маму, про все, що вони зробили для мене, для нашої родини, для мого становлення.

У цій пісні є простота, але саме в ній і сила. Там кожне слово зрозуміле кожній людині, яка любить своїх батьків. Я тоді не намагався когось здивувати вокальними прийомами чи показати себе “артистом”. Хотів просто чесно передати те, що відчував.

Ігор Целип згадав перемогу в “Караоке на Майдані”

І знаєте, після ефіру люди не раз казали: “Це ж ти ту пісню про батьків співав?” Для мене це означало, що вона справді дійшла до сердець.

Якою була атмосфера за лаштунками проєкту?

Це було як велике народне свято. Атмосфера дуже жива, щира, без зайвого пафосу. Люди приходили не лише перемагати, а й співати, знайомитися, підтримувати одне одного. Не було відчуття жорсткої конкуренції, як іноді буває на великих шоу.

Звісно, десь усередині я розумів: це шанс показати себе. Але тоді я не думав категоріями “кар’єра”, “продюсер”, “контракт”. Я був студентом, який любив музику і раптом отримав можливість заспівати перед великою кількістю людей.

Але вже після виступу прийшло відчуття, що це може бути не просто випадковість. Можливо, саме з таких моментів і починається шлях.

Як вам працювалося з Ігорем Кондратюком?

З Ігорем Кондратюком було легко і водночас дуже відповідально. Він — людина, яку знає вся країна, легенда українського телебачення. І коли ти стоїш поруч із ним, розумієш, що це не просто розважальна програма, а частина великої телевізійної історії.

Мені запам’яталося, що він дуже уважний до людей. Він може однією фразою, поглядом або інтонацією дати тобі впевненість. Після мого виступу він сказав: “Ти справжній. І це головне”. Для мене тоді це було дуже важливо.

Бо коли ти молодий, ще шукаєш себе, вагаєшся, чи маєш право бути на сцені, така фраза може залишитися з тобою надовго.

Чи пропонував Кондратюк вам контракт після участі у шоу?

Ні, такої пропозиції не було. Але я на це не ображався і не сприймав як поразку. На той момент через проєкт проходило дуже багато учасників, нові обличчя з’являлися постійно. Можливо, просто не був той момент, не збіглися обставини.

Але сама участь дала мені набагато більше, ніж я тоді розумів. Вона дала поштовх. Я побачив, що можу вийти до людей, заспівати — і мене почують. Для молодого хлопця, який тоді ще навчався на юриста, це було дуже цінно.

Уявімо, що Ігор Кондратюк сьогодні подзвонив би вам із пропозицією підписати контракт. Погодилися б?

Скажу чесно: зараз я вже на іншому етапі життя. У мене є свій шлях, свої проєкти, музика, яку я створюю сам. Я вже інакше дивлюся на артистичну свободу, на рішення, на відповідальність за власне ім’я.

Але поспілкуватися, обговорити ідею — я завжди відкритий. Я дуже поважаю Ігоря Кондратюка як професіонала і як людину, яка зробила багато для української сцени. Просто сьогодні для мене важливо не втратити себе і свою автентичність.

Чи підтримували ви після шоу зв’язок із Кондратюком або командою?

Тісного зв’язку не було. Усі пішли своїми шляхами. Це був яскравий момент, який нас об’єднав на короткий час, але після цього життя кожного понесло далі.

Іноді з кимось випадково перетиналися, згадували той день, усміхалися. Але я не можу сказати, що це переросло в постійне спілкування. Радше це залишилося як теплий спогад.

“Караоке на Майдані” відродилось, чи повернетесь на програму?

Однозначно, з радістю повернувся б. Для мене це було б не просто ностальгією, а поверненням до витоків. Бо саме там я вперше відчув, що сцена може бути моїм місцем.

Але цього разу я б уже виконав свою власну пісню. За ці роки багато змінилося: я почав писати, шукати своє звучання, говорити через музику власними словами. І мені хотілося б вийти на Майдан уже не просто як хлопець, який добре співає чужу пісню, а як артист, якому є що сказати від себе.

Чи не було думки піти на “Голос країни” або “Х-фактор”?

Такі думки були. Але з часом я зрозумів, що мені важливо не лише співати чужі пісні, а створювати свої. Мене більше вабить свобода, автентичність і можливість самому будувати свій шлях.

Я не відкидаю талант-шоу як формат. Це крутий досвід, велика школа, можливість заявити про себе. Але водночас це рамки, а я зараз більше хочу бути в музиці чесним і вільним. Хоча в житті не можна казати “ніколи”.

На вашу думку, талант-шоу сьогодні можуть реально запустити кар’єру?

Можуть дати сильний імпульс. Але далі все залежить від людини. Шоу може зробити тебе впізнаваним на певний час, але кар’єру будуєш уже ти сам — своїми піснями, рішеннями, характером, працею.

У моєму випадку “Караоке на Майдані” стало першою сходинкою. Не головною, але дуже знаковою. Бо саме тоді я повірив, що маю право бути почутим. І, можливо, якби не той день у 2018 році, мій шлях у музиці був би зовсім іншим.