«Якщо пісня допоможе комусь видихнути на три хвилини, поки вона звучить — варто її зробити», — ROMOZA про повернення до музики, рок-кумирів та натхнення 

Трушність, душевність та життєвий досвід, який допомагає — ось цими трьома тезами можна описати нашого героя розмови. Хто надихає артиста та як він хоче надихати українців на позитив, про це та інше — далі у розмові. 

Довгий час ви не займалися музикою професійно і у 2018-му повернулися. Як це розпочинати все з початку? Для вас це був початок чи просто рестарт вже з накопиченим багажем знань?

Все життя я знав, що рано чи пізно маю повернутись до музики. Пісні писав постійно. Був навіть період, коли ми зібрались старим гуртом і знову почали репетиції. Тобто,  я ніколи не закривав для себе музичний напрямок. Просто займався музикою у «фоновому» режимі. Так, врешті це був саме рестарт, а не початок з нуля. Після 40 років людина усвідомлює, що вік її не безкінечний, і якщо щось постійно відкладати на майбутнє – можна просто ніколи не встигнути це зробити.

«Осінь пише», наскільки мені відомо, це не нова пісня, а композиція якій ви дали друге життя. Розкажіть детальніше про це. 

Ще коли вчився у школі – записав на касету свої перші пісні, приблизно на 30 хвилин. Грав на електро та акустичній гітарі, а також на братовій колекції металевих пивних банок. Касета десь лежала, декілька разів за життя її слухав, але враження можна описати модним зараз словом «крінж». Нещодавно замислився про те, що в мене мало ліричних пісень, ще раз послухав касету і вирішив для однієї пісні спробувати написати новий текст. Але самому щось не вдавалось, тому звернувся до Наталії Бонь – вона мені вже раніше допомагала. Цього разу вийшло щось зовсім нове, далі я почав співати і знову текст сам вже допрацьовував, і на якомусь етапі в тексті з’явилось слово «осінь». Це було вже у вересні, тому далі потрібно було дуже швидко рухатись, бо співати про осінь потрібно восени, а відкладати реліз ще на рік мені аж зовсім не хотілося. Робив все максимально просто, може тому вдалось зберегти емоційну складову – як відчував, так і зробив.

Кажуть, що осінь достатньо депресивна пора, а у вас в пісні вона така атмосферна та тепла. Завжди вдається знаходити позитив у всьому? Можливо творчість йому допомагає? 

Сам раніше до осені ставився упереджено. Коли був молодий – багато пісень писав депресивних. Зараз – просто не вдається. Вважаю, що якщо людині погано, то це не привід робити погано всім навколо. Можна сказати, що восени природа вмирає, а можна сказати, що старе жовте листя звільняє місце для майбутнього зеленого – так влаштований світ. Не ми це створили, але ми можемо змінювати точку зору на те, що відбувається. Хоча звісно є речі, в яких позитиву не може бути – наприклад війна, пісні про яку в мене також є. Думаю, якщо не можеш зробити щось позитивним – роби це хоча б енергійним. 

Чи є в планах ще переробити свої старі пісні та дати їм нове звучання? 

Я вже давно старі пісні не чіпав і писав нові, але тепер замислився – може дійсно варто ще послухати касети, що залишились? Не виключаю, ще щось цікаве знайдеться. Один мій знайомий якось сказав: якщо стару пісню ніхто не чув – це все одне, що нова пісня. Насправді, з тими піснями приблизно така історія – це було давно і навряд чи хто пам’ятає, якщо навіть сам автор забув. 

Місією своєї творчості ви називаєте: «Надихати людей вірити в себе». А хто вас змушує повірити в себе, хто надихає?

Почалось все з банальних коментарів на фейсбуці під першою піснею, яку я записав по сертифікату, що колеги на роботі подарували. Мене вразило те, скільки людей написали – співай ще. А далі поступово почався рух, і у кожної людини з музичної сфери, яку я зустрічав, було чому навчитися. Навіть у тих, хто щось обіцяв і потім нічого не зробив. Музика, на відміну від бізнесу, не та сфера, де можна прочитати книжку і отримати гарантований результат. Тут ніхто не скаже, що точно спрацює, навіть люди з досвідом та минулими успіхами нічого не гарантують. Є люди, які зі мною з самого початку: наприклад, тренер по вокалу Тетяна Бобир – спочатку вона вчила співати мою доньку, далі я вирішив взяти в неї кілька уроків, і так співаємо вже років п’ять, і вже разом виступаємо на концертах.  

А щоденне натхнення та підтримка – це моя сім’я, люди які завжди зі мною: вони ніколи не ставили питання, навіщо мені музика, і ніколи не ставлять під сумнів, чи я маю займатись музикою.   

Хто з ваших українських музичних колег імпонує? Що є у вашому плей-листі? 

Для мене українська музика почалась з Олега Скрипки та Братів Гадюкіних. Дуже приємно, що хоча я пам’ятаю їх з дитинства, і здається я вже і не така молода людина – вони все такі ж активні та енергійні, якими були колись. Можна подумати, що час для цих людей просто зупинився, хоча я розумію, що це велика робота. Багато хто імпонує – Крихітка, Вакарчук, Положинський, Жадан. З тих, хто вразив мене останнім часом, можу назвати Адама.

Взагалі у вас є кумири в музиці? Можливо, це якійсь мастадонти світової рок-сцени? 

У 2018 році мені пощастило побувати на концерті The Rolling Stones у Празі. Те, скільки енергії у людей, яким вже на той час було близько 80, не могло не вразити – це приклад того, що якщо щось любиш та вмієш робити  – можна ніколи не зупинятися.

Хто зі мною все життя – це the Cure, Роберт Сміт. Що мене дивує: зараз знову набув популярності пост-панк, і нові команди, в тому числі українські. Вони нічого не вигадують, а фактично грають музику the Cure. При цьому слухачі та музичні критики сприймають це як щось нове, хоча Роберт Сміт досі активний і досі гастролює – мабуть, на сцені це вже третє покоління, яке надихається його творами.  Інколи хочеться сказати: схаменіться, у цієї музики є автор, і це не та людина, яку ви зараз слухаєте. 

А ще мене дуже вразила історія Родрігеса, якого не стало цього року. Це ще одна історія того, що життя дає другий шанс, якщо цього прагнеш. 

Ви нещодавно казали, що зараз є запит у аудиторії на позитивні та душевні пісні. Якби ваш настрій зараз можна було назвати піснею, то яка б це пісня була?

Ми всі розуміємо, що позитив та душевний спокій – це не те, що відчувають українці вже не перший рік. В мене були сумніви, чи варто робити новий трек таким, яким я його зробив. Але по реакції перших же слухачів побачив – так, це потрібно. Постійний стрес – це не те, що допомагає людині подолати негаразди. Якщо пісня допоможе комусь видихнути на три хвилини, поки вона звучить — варто її зробити. 

Якщо про мій власний настрій – однією піснею важко охарактеризувати, останнім часом часто згадую R.E.M. та The Doors.