«Хтось каже, що зараз не час рок-музики», — гурт ROMOZA про новий live-альбом, натхнення та невдачі

Гурт ROMOZA нещодавно презентував live-альбом під назвою «Килимок для мантри». Говоримо з фронтменом новоявленого гурту про важкості та натхнення при створенні альбому та загалом у творчості, плани на майбутнє та виступи для військових та дітей. 

Зараз чимало артистів відмовилися від випусків альбомів на користь малих форм, по типу синглів та ЕP. Чому вирішили все ж випустити повноцінний лонгплей? 

Інколи у будь-якій справі треба зупинитись та подивитись, що було зроблено за час, що минув. З 2021 року я випускав сингли. Вони були записані на різних студіях з різними музикантами та аранжувальниками. Я вирішив зібрати всі сингли, що написав та випустив після виходу першого альбому, та записати їх у єдиному настрої та єдиному звучанні.

За останній рік проєкт “Romoza” перетворився на повноцінний гурт зі стабільним складом музикантів, кожен з котрих приносить щось своє у спільне звучання. Склад гурту: Роман Гороховських – вокал, ритм-гітара, Дмитро Бугров – соло-гітара, Кирило Мачинський – бас-гітара, Ілля Кривенко – барабани, Мирослав Грищенко – труба, Тетяна Бобир – бек-вокал. Відмовились від клавішних, це зробило звучання трохи жорсткішим та більш роковим. Тож тепер можна презентувати навіть вже видані раніше пісні як новий музичний матеріал. А запис безпосередньо з концерту додає емоційності та драйву. І нарешті –  зручніше слухати трек за треком без пауз, ніж шукати наступну пісню в мережі. Ще одна перевага альбому – логічно його надрукувати на CD або будь-якому іншому фізичному носії, слухач зможе не тільки послухати, а ще й взяти щось в руки або принести з концерту.

У вашого альбому дуже незвична та цікава назва. Як вона народилася і які сенси ви в неї вкладали? 

Назва цього альбому – із тексту пісні, яка увійшла до альбому, «Йогиня Олександра». Ми живемо у буремний час, і кожна людина свідомо або підсвідомо намагається знайти для себе якусь точку стабільності, щоб підтримати ментальний  стан. Тож килимок для мантри – це як символ місця, де людина на деякий час може знаходитись у стабільному стані, відволіктися на прості та зрозумілі сюжети та життєві історії.

Я припускаю, що створити live альбом це неабияка технічна праця, адже під час запису все має бути ідеально налаштовано. З якими ризиками та труднощами ви стикнулися? 

Такий запис потребує певної зіграності музикантів, вміння грати під метроном. В нас ризик матеріалізувався там, де ми його не очікували – перша спроба запису лайва закінчилась невдачею, тому що жорсткий диск комп’ютера, на який зробили запис концерту, наступного дня згорів без можливості відновлення – принаймні так сказали всі 3 спеціалісти, які намагались це полагодити. Тому не залишилось нічого іншого, як записувати вже наступний концерт і цього разу передбачити й такий ризик. Врешті настрій вдруге вийшов навіть кращий, тому що зібрали повний зал слухачів – це впливає на енергетику музикантів. Я вдячний звукорежисеру Garnison Military Pub Максиму Коротєєву та нашому звукорежисеру Олексію Ткачу за те, що з другої спроби все вийшло майже досконало. А вже готовий запис “відшліфували” – тобто зробили зведення та мастеринг – на FDR Music. 

Глибина текстів у вашій творчості поєднується ще й з нотками гумору. Як знаходите натхненя на щось світле і позитивне в наш час?

«Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні». Думаю, це в українському характері. Ніхто не може заборонити людині сміятися над собою. Та і над ворогами України знущатися ніхто не забороняв, навпаки – це тільки допомагає. Багато знайомих кажуть, що їхнім дітям подобається пісня «Працює ППО» – діти реагують в ній на слово «людожер» та просять ще раз поставити пісню про людожера. 

Знаю, що ви хочете, щоб ваші пісні були своєрідним острівцем спокою для слухачів. А що у вашому житті є таким «килимком для мантри»? 

Для мене це сім’я. Люди, які мене підтримують і вірять, що мої пісні почують. Колектив музикантів також надихає: це ж чудово, коли музиканти під час виступу дивляться один на одного та без слів, просто поглядами, домовляються про імпровізацію, якої не було на репетиції. В цьому плюс виконання авторського матеріалу: тільки ми вирішуємо, як воно має бути. 

За ці два роки ви мали чимало благодійних виступів. Який концерт запам’ятався найбільше? Можливо щось особливо вразило?

Так сталось, що за рік в нас було вже майже 40 виступів, і всі були дуже різні. Вразили реакції дітей під час виступів у Охматдиті та дитячому інтернаті – діти точно не будуть співати разом з тобою, якщо їм не подобається. Дуже запам’яталися  концерти, на які ми запрошували представника київських сил ППО Володимира Позднякова: співати «Працює ППО» у присутності ППО – це надихає. Звісно, запам’ятались останні великі виступи: «НаШапку» у Соні Сотник – вона вже 10 років проводить благодійні концерти і це величезна робота, так само як виступ на Шефесті у Моринцях – Юлія Капшученко з командою робить фантастичну справу на підтримку української культури просто на власній вірі в те, що це потрібно країні.   

Які плани маєте на цей рік? Взагалі рухаєтеся інтуїтивно чи маєте чітку стратегію та план дій? 

Зараз складно планувати і ще важче вчасно виконувати плани. Я певен, що будемо і надалі: 1) якомога частіше виступати та підтримувати благодійні акції 2) випускати нові треки, які вже записуємо. Окрема історія – хочу почати колаборації з іншими українськими артистами, шукаю можливості та точки взаємного інтересу. Фізично не встигаю рухати все власноруч, команду підтримки вже треба збільшувати, потрібен менеджер. 

Як думаєте, на яку музику зараз є запит в українського слухача? Який відклик їхніх сердець ви зчитуєте?

Моя бабуся завжди казала, що на будь-який товар знайдеться свій покупець. Хтось каже, що зараз не час рок- музики, та я вважаю, що ми на правильному шляху і бачу, що наших слухачів, прихильників та підписників у соціальних мережах стає все більше. Якщо робиш щось чесно – перш за все це має подобатись тобі самому, для себе ніхто нічого погано не робить. Рано чи пізно це має бути оцінено.