«Мереживо» з пісень і відчуттів: як Shmiska зібрала альбом з етапів взаємодії у суспільстві

Дебютний ЕР Shmiska «Мереживо» не шукає миттєвої вірусності, натомість пропонує слухачеві емоційний досвід: історію про зв’язки між людьми, їхню складність, ніжність, болючість і силу. Ми поспілкувались з артисткою про внутрішні переживання, самотність, пошуки себе в суспільстві, створення мініальбому, чутки про пісню «DVD» і те, як музика стає способом осмислення й прийняття власного досвіду.

У твоєму дебютному ЕР «Мереживо» відчувається цілісна концепція: кожна пісня — це наче фрагмент складної історії про людей і взаємозв’язки. Як народилась ідея побудувати альбом саме так?

Взагалі, я завжди була дуже концептуальною людиною. Це, можливо, не завжди було очевидно в усіх моїх роботах, але до цього всі пісні, які я випускала, мали назви якихось предметів. «Запальничка», «DVD», «Сліди» — там ніколи не було емоцій чи чогось подібного, це завжди були саме предмети.

І в цьому альбомі я просто вирішила більш виразно показати, що мені цікавий концепт, цікаво об’єднувати щось в єдину думку. Навіть на своїх концертах я часто будую виступи так, що кожна пісня поступово перетікає одна в одну. Мені дуже подобаються ці підводки, ці концепти, ці всі штуки.

Кожна пісня на EP відображає якусь емоцію. Навіть не стільки емоцію, як етап, на якому ти знаходишся в суспільстві, коли навколо тебе люди… і що ти взагалі до них відчуваєш.

А якщо розглянути треки окремо, то, наприклад, трек «Люди» — це про який етап?

«Люди» дуже протилежний за відчуттями до інших пісень з ЕР. Це про момент, коли ти відчуваєш себе в суспільстві так, ніби всі повинні об’єднатися. От є ця ідея: ми — покоління, ми стоїмо разом, ми готові боротися разом. Це ніби така єдність заради спільної мети.

А от пісня «Мереживо», яка є головною піснею альбому, — це кардинально інші емоції. Це коли, замість об’єднання, ти відчуваєш себе в суспільстві дуже самотньо. Коли ти дивишся навколо й думаєш: я заздрю цьому суспільству, його ідеальному життю. І мені було цікаво роздивитись усі ці аспекти, усі частинки таких відчуттів.

Бо буває, що ти такий: “Ми — українці, зараз ми всіх переможемо”. А потім — бам! — і ти такий: “Хто я?”

А коли, власне, ти відчуваєш цю самотність серед суспільства?

Я дуже самотня людина, тому 24/7. Але я не скажу, що сильно від цього страждаю. Наприклад, пісня «Балкон» — якраз про цю самотність. Це пісня про згадування себе в минулому. І ти починаєш думати: “А ким я був? А чи правильно я кимось став? А чи це дійсно моя особистість, якою я є зараз?”

Це така самотність, коли ми куримо на балконі, шум машин на фоні… Але насправді “ми” — це ти й твоя минула версія. Нікого більше на балконі з тобою нема.

Я найчастіше відчуваю саме цей тип самотності. І загалом мені комфортно. Мені дуже подобається спостерігати за суспільством. Я дуже часто не відчуваю себе його частиною. Я наче спостерігач, можна сказати. Пісня «Мереживо» — це більше про відчуття заздрості… Навіть не заздрості, а саме от цього “я гірше, я гірше”. Це відчуття я рідко переживаю. Хіба що, коли на мене накочують депресивні епізоди. Але я знаю, що багато людей це відчувають. Особливо ті, хто постійно в інтернеті. Вони порівнюють себе з іншими людьми, у яких більше грошей, більше можливостей — і так далі.

Якою ти була до того, як створила цей ЕР?

Це дуже прикольно, тому що в пісні «Балкон» буквально написано: “Твої очі не бачили вже нічого, окрім місця, де ти виріс“. Тобто я завжди була ніби замкнена в місті, в якому виросла. Я дуже люблю Чернігів — це моє рідне місто, дуже класне, всім рекомендую. Але мені завжди чомусь було його замало. Мені постійно хотілося вирватися, у мене була ця енергія.

“Ти давно ходив по колу і носив кроси на виріст” — тобто ти носив кроси своєї сестри. Ти маленький. Вона постійно віддавала тобі свій одяг, і ти такий: “Я просто маленька людинка в цьому маленькому місті. Чи дійсно я тут повинна бути?”

“Ти давно хотів звалити кудись, де ніхто не знає, хто ти є, як тебе вбити, та ніхто нас не шукає“. Мені постійно хотілося покинути це місто. Хотілося вирости, стати більшою, крутішою. Мені було мало цього місця.

І от коли доходить до приспіву: “Я курю сама з собою на балконі, шум машин на фоні, під під’їздом вже немає — нікого, нікого, ніколи…” — бо залишилась тільки я. І от тепер, коли я курю на балконі у великому Парижі, десь дуже далеко від дому, я питаю себе: чи дійсно я та, ким хотіла стати?

А чи це закрите питання, чи воно досі в процесі?

Це постійно змінюється. Тому що все життя людей відбувається періодами. І в якийсь період я відчуваю себе абсолютно на своєму місці. Я прямо така: “Так, я завжди мріяла тут бути. Це моє ліжко, це моя сусідка по кімнаті — все так, як і повинно бути”. А інколи я сиджу і думаю: “А чи точно це так?” Ми всі завжди у сумнівах. Ми всі завжди то згодні, то не згодні… І воно все по колу. Але наразі я б сказала, що питання більше закрите, ніж ні. 

А досвід у Парижі відчувається як крок уперед?

Коли я вперше побувала в цьому місті, я наче відчула, що вже тут бувала. Не знаю, як це пояснити… У мене було чітке відчуття, що я абсолютно все розумію. Ніби я повинна була бути тут.

І наразі я відчуваю це місто як найближче мені, як найрідніше, з яким я можу себе асоціювати. Я одразу соціалізувалась, у мене з’явилося багато друзів, я одразу “вписалась”. Бо в Чернігові я була дуже забита. Мене не дуже любили однокласники, у мене не було багато друзів, я була досить закрита.

А в Парижі — одразу якийсь шалений потік енергії, і я зрозуміла: “Це воно”.

Коли я приїжджаю в Київ, у мене там є схоже відчуття. Я дуже люблю Київ. А Чернігів для мене зараз — це місто, де живуть мої батьки. Там усе спокійно. А от Париж — це максимум. Максимум мого відчуття, що я на своєму місці.

Спочатку до EP мало увійти п’ять треків, але один так і не потрапив у фінальний список. Розкажи, будь ласка, про нього. І чи чекати нам його?

Почнемо з того, чому він не увійшов — це трошки смішно. Я дуже хотіла, щоб він був у релізі, але ми просто банально не встигли його доробити. У нас були дедлайни, ми дуже довго все переробляли. Була така пропозиція: приберімо її зараз, а потім випустимо вже після EP — як бонус-трек, плюсик до основного релізу.

Ця пісня про жіночі стандарти краси, про те, як жінка виживає в суспільстві, як на неї тисне система, як із неї намагаються зліпити щось. Вона називалась «Пластилін» — бо з пластиліну, як відомо, можна зліпити все, що завгодно.

Я думаю, чекати цю пісню точно варто. Вона дуже хороша. Я планую її випустити десь трохи згодом, після EP.

Чи відчувала ти цей трек тематично як частину EP?

Я відчувала його частиною EP, бо тема повністю пов’язана, це продовження. Але я не скажу, що сильно незадоволена тим, що він вийде окремо.

Скажімо так, мені здається, він класно доповнить EP. Це буде навіть прикольно, що він вийде поряд. Бо якщо в EP зібрані всі соціальні теми, то ця пісня — більше про стандарти краси.

Вона пов’язана з іншими треками, але трохи гостріша. Бо там — про тебе в суспільстві, а тут — вже більше про жінок, про те, що нам відчувати.

Якщо поговорити про колаборації — чи є якась співпраця мрії, яку б ти хотіла записати?

У мене є улюблений французький гурт La Femme. Мені було б дуже цікаво побачити нашу співпрацю, якби така була можлива.

Мені ще з минулого року дуже хочеться записати фіт з Кажанною. І ми навіть про це розмовляли, підбирали пісні — все було класно. Просто в якийсь момент щось не вийшло: у неї готувався альбом, дуже мало часу було. І в мене там теж були свої справи, я набрала собі роботи… Вирішили відкласти. Але мені було дуже цікаво подивитись, як воно буде виглядати.

Взагалі, у мене дуже багато планів. І майже всі фіти, які я хотіла зробити, я зроблю. Я бачу ціль і не бачу проблем.

Покоління досягнень і геройства. Як це відчуття постійного змагання з іншими впливало на тебе особисто? 

Ми всі знаємо, що ми — покоління з найяскравішим проявом цього “геройства”. Тому що у нас є соцмережі, як мінімум. І ми в них постимо: “Я от заробив вчора мільйон доларів, а ти — ні”. І це постійно. 

І, якщо чесно, це давить. Особисто на мене — дуже. Я постійно порівнюю себе з іншими й думаю: може, я гірша? Може, я не така крута, як вони? Я чомусь ставлю їх перед собою і думаю: ось вони — ці артисти — більш популярні, ніж я. У них більше інтерв’ю, їх більше знають. А я що? Я щось роблю й сумую.

А потім, звичайно, в якийсь момент така: “Так, стоп. Перестань”. Бо насправді я впевнена, що це відчуття знайоме всім людям мого покоління. Неважливо, музикант ти чи ні — це постійно в голові: “Я гірший за когось”. І це ще більше підкреслюють соцмережі.

Але це все — фейкова фігня. Вони ж саме для цього й створені — щоб тебе подавити. Щоб ти більше працював на цю капіталістичну систему. Чим більше ти працюєш, тим більше ця система росте. Вона давить, заставляє ще більше працювати, щоб досягти якоїсь “мрії”, яка насправді недосяжна. Бо все ще є соціальні класи. Я дивлюсь на якихось багатих дівчат і думаю: “О, їй вчора купили машину, а мені — нічого”. І знову: “А якби, а якби, а якби…”

Але це дуже токсична фігня. Потрібно зосередитися на собі. На тому, що ти можеш. На тому, що входить у твої можливості. І зрозуміти, що ми реально можемо всього досягти. Просто поступово. Спокійно йти до своєї цілі та не думати про те, чому хтось народився з “золотою ложкою в роті”.

А які ще поради ти могла б дати, щоб сфокусуватись на собі?

Я абсолютно рекомендую детокс від соцмереж. Це дуже класна тема. Я навіть собі ввела як звичку, раз на тиждень їздити в ліс. Просто поїхала туди й тусуюсь весь день. Мені навіть не потрібно нікого з собою брати. Я беру книжку, яка мені подобається, гуляю, думаю. І в такі моменти ти розумієш: ось є природа, а є я. І по факту, а що мені ще треба для того, щоб бути щасливою? В мене є сонце, в мене є дерева, я можу жити та дихати. Чому мені потрібно досягати якихось неймовірних цілей, якщо я вже можу бути щасливою просто так? Такі моменти мені дуже допомагають.

Мені також дуже допомагає йога або якийсь спорт. Я всім раджу додавати хоч мінімум спорту у своє життя, бо ти відволікаєшся. В тебе фізичне навантаження, і твій мозок не накручує себе. 

І психотерапевт… Якби в мене його не було, я не знаю, як би я справлялась. У нас є звичка недооцінювати психотерапію, але насправді це важливо. В нашому поколінні вже це краще сприймають. Я навіть казала, що в нашому поколінні всі переоцінюють певні речі. “Ти не ходиш до психолога — ти скажений!” Просто не треба недооцінювати й не треба переоцінювати. Якщо ви відчуваєте, що не можете допомогти собі самі, що накручуєте себе 24/7, ви заганяєтесь — ідіть на кілька сесій. Вам реально допоможуть і ви зрозумієте себе набагато краще. Бо зрозуміти себе — це найскладніша робота.

А якщо взяти до уваги цю капіталістичну машину в музичній індустрії, то чи відчувається натиск від цього? 

Я не буду брехати. Так, звичайно, і всі артисти це відчувають. І на всіх це давить. Тому що ти не можеш робити до кінця те, що хочеш. От ти просто написав музику і думаєш: “Я її випущу”. Але ти постійно думаєш про наслідки: “Чи зайде вона людям?”, “Чи зароблю я з цього гроші, щоб купити собі хліб?”, “Чи буде взагалі якийсь розвиток?”. Ти не можеш просто дропнути трек і думати: “Ну, все, ти прикольний музикант, всі тебе одразу слухають, всі тебе одразу обожнюють, ти Селена Гомес”. Так це не працює.

І, так, я постійно відчуваю цей тиск, постійно думаю про те, як мені це краще випустити, як краще написати. Звичайно, я пишу пісні від себе, я ніколи не купувала їх і не думала, як зробити їх комерційними. В мене просто вийшло так органічно, що вони залітають, людям подобається те, що я кажу від душі. Але інколи мене охоплює оце відчуття: “А що, якщо я щось випущу, і це не зайде?” І, звісно, заходять пісні, які я написала умовно за 10 секунд, поки милася в душі. Я не розумію, як це працює.

А чи можна це сказати про пісню «DVD»? 

Вона написалась швидко. Там була цікава схема. Спочатку, за день до цього, я написала пісню «Балкон», яку ви можете почути в мініальбомі. Якщо порівняти ці дві пісні, вони написані на абсолютно однакових акордах, з однаковою структурою. Просто трошки по-різному їх зроблено, і це не так очевидно. Але прикол в тому, що «DVD» повністю побудована на основі «Балкону». 

Я завжди починаю з приспіву. Це мій стиль — писати з приспівів. Сіла за фортепіано, а в той день у мене була любовна драма: я розійшлася, все рипить, я дивлюсь на людей, мене все бісить. І думаю: “Зараз я все це видам на піаніно”. І я так і зробила. А потім думаю: “А куплети? Хто буде писати куплети?” Я не люблю писати куплети. Я взяла їх з «Балкону», наклала їх на «DVD», зробила пісню, а потім зрозуміла, що це не підходить. І я забрала ці куплети з «DVD», поклала їх назад на «Балкон» і переписала для «DVD» новий текст. Ось так все було.

В коментарях на YouTube пишуть, що «DVD» — це присвята Nikow. Це правда?

Я не знаю, чому навколо ходять такі чутки. Просто я не люблю особисті речі розповідати в медіа. І плюс, навіть якби це й було про нього, це було б неважливо. Хай кожен займається своїм.

У кліпі на пісню “Люди”, який вийде незабаром, знялись одразу кілька відомих артистів незалежної сцени. Як ти зібрала цей “ансамбль”? 

Здається, в мене просто добрий вайб. І я на цьому повністю виїхала. Я не просила менеджерів чи когось писати артистам, я просто пропонувала всім зробити це в дружній формі.

Цей кліп був, ніби, похід в “Ігроленд”. У нас є кадри з батутами, де ми всі бігаємо, сміємось, валяємось на підлозі. Це була реально тусовка радше ніж кліп. І всі просто на ентузіазмі погодились. Я була дуже рада, що всі погодились.

Для мене особливо було приємно, що Маша Кондратенко та багато інших людей сказали: “Поїхали, давай, будемо робити!” Це було приємно. І сама тусовка вийшла крута, всі так класно законектились.

У тебе є дуже щира і водночас глибока позиція щодо доброти й толерантності. Що, на вашу думку, ми можемо зробити — як слухачі, як артисти — аби цей світ став трохи теплішим?

Ну… Фінансування проєктів Shmiska (сміється). Жартую!

Перестати ненавидіти один одного. У нас є така проблема: неважливо в якій сфері, окрім конкуренції в музиці (хоча насправді я цього не відчуваю, всі дуже милі), є постійне порівнювання.

Мені здається, треба навчитися вибачати людям. Якщо вони зробили якусь повну жесть — звісно, не треба вибачати. Але треба спробувати зрозуміти іншого, подивитись на ситуацію з його точки зору. Це допоможе краще зрозуміти його бачення світу, увійти в його положення.

Тоді ми станемо значно більше розуміти один одного. Банально, люди дуже хейтять транс-персон, які зробили транс-переходи, але якщо подивитись на це очима цієї людини, то зрозумієш, що насправді вона так відчувала, і у неї не було іншого виходу.

Я думаю, що так ми могли б досягти класного конекту між людьми. Але, на жаль, це не завжди людські риси. Нам, здається, легше ненавидіти один одного. Але я б дуже хотіла жити у світі, де кожен розуміє один одного і дивиться на світ очима іншої людини.

Ви подавали пісню «Люди» на нацвідбір. Чому саме вибір впав на неї?

Не було такого, щоб вибір впав саме на неї. З Нацвідбором цього року вийшла якась дивна ситуація, бо до останнього я не знала, якогось числа дедлайн. Лише за два тижні до кінця хтось мені написав, і я така: “Блін, точно! Треба щось подати!” Я за дуже мало часу сіла і написала «Люди» фактично для Нацвідбору.

Окрім цього, я подавала ще дві пісні. «Люди» я потім допрацювала, але щодо другої пісні, я ще не зовсім розумію, що з нею робити.

Чому саме «Люди»? Мабуть, я подумала, що буде круто поговорити про суспільство. В той момент мене дуже надихнули Jerry Heil і Alyona Alyona, бо вони теж говорять про «ми». Мені дуже подобається це — говорити не лише про себе, а про нас усіх. Це вже інший рівень артистизму. 

Але я думаю, що у пісні не вистачило чогось, можливо, приспів потрібно було допрацювати. І ще демо було дуже сире. Треба було її доробити до кінця, але я не встигла. Тому цього року я думаю податися з новою піснею і вже заздалегідь її підготувати.

Ти отримала одну з нагород в категорії Young Blood на Jager Music Awards цього року. Як тобі цей досвід?

Коли ми подавали пісню «DVD», я вже відчувала, що виграю. Я була впевнена, що це буде хіт. І я дуже зраділа, хоча й підозрювала, що ми можемо виграти цей приз. Я навіть скакала по кухні, не знаю, я була така емоційна.

Це перша премія в моєму житті. Мене здивувало, що на іншій премії мене не номінували. Трошки прикро, але я розумію, що, можливо, потрібно зробити щось ще цікавіше. 

Зараз я планую витратити ці кошти на творчість, адже постійно не вистачає фінансування для проєктів. Я ще думаю подаватися на інші гранти, щоб мати більше можливостей для випуску нових пісень.

Це чудовий досвід, я дуже рада, що отримала премію. Але в наступному році все буде ще краще. Абсолютно впевнена в цьому.

І якщо ми живемо в мережі людей, то Shmiska — одна з тих, хто намагається зробити її трохи м’якшою, уважнішою, добрішою і чеснішою. EP вже на всіх стримінгових платформах.

Спілкувався: Михайло Товтин