undo despot про створення саундтреку до столітнього «Фауста» Мурнау, лайв-кодинг і музику, яку можна відчути тілом

20 листопада у київському клубі «Отель» відбудеться спеціальний показ німого фільму «Фауст» (1926) Фрідріха Вільгельма Мурнау з новим саундтреком від мисткині undo despot. У розмові говоримо про переосмислення сторічної кінокласики, лайв-кодинг як музичний інструмент, пошук унікального звучання та те, як музика може змінити сприйняття знайомої історії.

Шлях, код і перша зустріч із «Фаустом»

Як ви прийшли до експериментальної електронної музики й що привабило у використанні коду як музичного інструмента?

Мені здається, це не я прийшла до експериментальної музики, а вона мене знайшла. По суті, я писала таку музику з самого початку. За ці роки пройшла різні етапи: від ембієнту до ритмічнішого й темнішого звучання. Зараз повертаюся до академічніших, класичних підходів і водночас працюю з фізичним моделюванням: відтворюю в коді звучання металевих предметів під смичком — пластин, металевих струн. Я не імітую звук, а моделюю саму фізику: як смичок збуджує метал, як той коливається й резонує. Мене цікавить саме дослідження того, як узагалі можна створювати музику.

Найбільше в коді мені подобається, що звук можна змінювати в реальному часі. Достатньо змінити одну цифру або додати ефект у рядку, і це одразу впливає на всю музику, яка звучить наживо. Для мене це найцікавіший спосіб створювати цифрову музику: ти повністю зосереджуєшся на творі й ніби перебуваєш усередині нього.

Я вважаю експериментальним усе своє мистецтво, бо воно полягає в постійному пошуку й дослідженні матеріалу.

Як написане на екрані перетворюється на музику? Поясніть на простому прикладі зі своєї роботи: що Ви змінюєте в коді та як це впливає на звучання.

У «Фаусті» таких моментів багато. Найбільше це помітно в динамічних сценах: коли напруга наростає, коли на екрані починається рух або він стає активнішим, коли різко змінюється хід історії. Саме там я сповільнюю звук. Завдяки коду це відбувається дуже швидко, буквально однією зміною в рядку, просто в процесі роботи.

Так я підсилюю тиск і втримую увагу глядача на моменті, який важливо роздивитися уважніше, адже в німому кіно дуже легко втратити фокус. При цьому мені хочеться, щоб усе звучало органічно, ніби так і має бути.

Яким було Ваше перше враження від «Фауста», коли Ви подивилися його вже як авторка майбутнього твору?

Коли я вперше побачила «Фауста» Мурнау, то зрозуміла, що це неймовірна робота, до якої я б залюбки долучилася. Його візуальний ряд дуже перегукується з тим, як я відчуваю театр і розвиток дії. Те, як змінюється картинка, виглядає зовсім як сучасне кіно, хоча фільму вже 100 років. Це мене захоплює.

Після фільму я прочитала «Фауста» Гете й зрозуміла, що це два зовсім різні твори. Фільм ближчий до старої народної легенди про Фауста, а Гете створив власну філософську драму. Я поважаю обидва, бо в них різний фокус і різна мета.

Що в цьому фільмі виявилося для Вас найбільш співзвучним сьогоденню і як це відобразилося в музиці?

Найбільш співзвучним сьогоденню мені здається те, як легковажно Фауст хапається за можливість повернути молодість і отримати насолоду. Це дуже схоже на те, як я бачу світ сьогодні: люди женуться за дофаміном, і ця гонитва ніколи не закінчується, задоволення постійно доводиться поновлювати.

Тому для мене фільм — нагадування про те, наскільки обережними треба бути зі своїми бажаннями: прислухатися до себе й свідомо, власними руками формувати світ навколо, щоб не виникало відчуття занепаду.

У музиці я хотіла, щоб глядач відчув цю насолоду й тяжіння до щастя в моменті, яке здається цілком справжнім. І водночас дофамінову яму, яка накриває Фауста, коли він розуміє, що за все доводиться платити і нічого не дається просто так. Насолода звучить світлими струнами з м’яким ревербом: вони ніби намагаються обійняти Фауста, щоб він не відчував страждання. Але ці струни легко розчиняються в тяжкому басі, який тягарем лягає йому на груди й витісняє життя.

Звуковий світ фільму

З чого почалося створення звукового світу «Фауста»? Розкажіть про звук або музичну ідею, які визначили характер усієї роботи.

Я досліджувала можливості звуку й шукала синтез, який міг би описати це кіно. Мені хотілося, щоб це був упізнаваний звук, який проходить крізь усю стрічку, але щоразу має інший настрій. Таким звуком став орган у різних його видах: десь трохи розстроєний, десь перевантажений і спотворений.

Поруч із ним звучать струнні, ніби перезаписані на старий диктофон. Через цю деформацію звуки з часом стають схожими на голоси, а з повторюваних фраз народжується власна ритміка. Так я хотіла передати відчуття примарності й загадковості, яке не покидає мене під час перегляду.

В анонсі показу окремо згадується глибокий бас. Яку роль він відіграє у Вашому прочитанні фільму та що має відчути глядач завдяки йому?

Я досить часто використовую бас, який відчуваєш радше тілом, ніж вухами. Він дуже незвичний: по-справжньому його можна відчути лише в залі, а в навушниках його майже не чути. Такому басу потрібен простір і люди: звук наповнює зал, відбивається від стін і тіл глядачів і повертається назад, ніби окреслюючи простір.

У «Фаусті» бас — це те, що тисне на героя і на глядача водночас: людина в залі фізично відчуває той тягар, який відчуває Фауст.

Оберіть одну сцену й проведіть нас через роботу над нею: від першого задуму до звукового рішення, яке почує публіка.

Наприклад, сцена, де Фауст спалює свої книжки, бо так і не може знайти спосіб зупинити чуму, а потім іде через ліс, де його переслідують примари Мефістофеля й запрошують укласти договір. Це чи не єдина сцена на природі, і я хотіла показати її масштаб і напругу.

Відчай пошуку передає зациклений звук, схожий на гул мотора, який тисне на голову. Паралельно з ним звучить хор: він ніби кличе до правди, якої Фауст ще не знайшов, і цим дає надію. Це переломна сцена, сцена пошуку рішення, тому в ній найбільше важких інструментів, хоча сама дія розгортається доволі повільно.

Щоразу, коли Мефістофель і його примари вітаються з Фаустом, звук змінюється: з’являються звуки, які ніби відчиняють двері до пошуку, розкриття й надії. Це свідомий хід: спокуса звучить як порятунок, і саме тому їй так важко опиратися.

Чи були моменти, коли Ви свідомо створювали музику всупереч настрою зображення? Як це змінювало Ваше власне сприйняття сцени?

Так, і найяскравіший приклад — образ диявола. На екрані Мефістофель темний і загрозливий, а в музиці він звучить як надія, як єдиний можливий шлях до порятунку.

Працюючи над цим, я почала інакше бачити самого Фауста. Він шукає правду крізь те, що світ вважає злом: намагається знайти добро в злі, щоб урятувати світ. І не боїться втратити свою душу й себе, тобто фактично жертвує собою. Спершу він іде на договір заради інших, і лише потім спокуса молодості й насолоди бере гору. Мабуть, саме це робить його таким людяним.

Показ, Heavy Waters і що далі

Як буде побудований звуковий супровід під час показу: це заздалегідь завершена композиція чи він передбачає також живе виконання та імпровізацію?

Повністю зімпровізувати твір такої тривалості було б складно, хоч як би мені цього хотілося. До того ж мені важливо, щоб це був довершений твір — найкраще, що я можу дати цьому фільму. Тому основа буде заздалегідь завершеною композицією, а поверх неї я імпровізуватиму наживо: шукатиму текстури й атмосферу в реальному часі, додаючи світла темним тонам основи.

У спільному проєкті Heavy Waters Ви працювали з темою українських річок і наслідків війни. Як Ви знаходите звукову форму для таких складних тем — і що цей досвід дав Вам як авторці?

Це був перший проєкт, який змусив мене замислитися, як мистецтво може напряму переплітатися з наукою й екологією. І як показати катастрофу так, щоб вона не звучала ні наївно, ні надто драматично. Я не люблю цих крайнощів.

Я дійшла думки, що було б цікаво знайти дані, які можна перетворити на звук. Тоді будь-яка людина, навіть без наукового досвіду, змогла б відчути або катастрофу, або надію, а що саме, кожен вирішує сам, за власними відчуттями.

Я зібрала з відкритих джерел дані про Каховське водосховище, яке зникло після підриву греблі, за період з 2019 до 2026 року. З цих даних склала партитуру, яка потім перетворилася на музику. У ній чітко чути злам 2023 року, момент, коли водосховища не стало. Це й був мій внесок у проєкт.

Яких українських електронних музикантів або музиканток Ви порадили б послухати людині, яка відкриває цю сцену через Ваші роботи?

Я б порадила послухати Цукор Біла Смерть, Katarina Gryvul, Pogulyay, noorj і John Object.

Яким Ви бачите подальше життя твору до «Фауста» після прем’єри? Чи може ця музика існувати як самостійний реліз?

Так, і я вважаю, що ця музика варта того, щоб жити в зовсім різних матеріальних формах. Це може бути альбом, присвячений «Фаусту», або навіть скульптури, які я захочу створити. Цей досвід дуже вплинув на мене і несподівано відгукується в усьому, тож я хотіла б приділити йому якомога більше уваги.