Що ефективніше: виступи артистів в тилу зі зборами чи концерти на фронті? — авторська колонка військової
До редакції МУЗВАР надійшов лист від військової (позивний “Люта”). Подані свої думки подані оригінальним текстом та без корегувань. Редакція МУЗВАР виступає виключно медіатором у передачі думок авторки. Текст редактурі не піддавався.
“Запропонували мені, значить, написати розгорнутий особистий коментар на тему “з колишнього життя” в прив’язці з моїм теперішнім. Чи повинні всі артисти регулярно практикувати концертні виїзди на фронт? І чи правда, що, соррі за лірику, музи мовчать, коли говорять гармати? Цю цитату Цицерона повторюють понад дві тисячі років із простої причини: дядько шарив. Але дозволю собі дивовижну борзість підкорегувати його: ТАМ, ДЕ говорить будь-яка зброя, ВСЕ інше стає несуттєвим. Які там музи, прóшу.
Коли безпосередньо триває бій чи ти знаходишся на завданні, ти стаєш іншою людиною. І це не для красивого звороту ввінчєно, то так і є. Війна — нереальний провокатор, що спричиняє переоцінку цінностей, до якої ти ніколи не будеш достатньо готовим. Досвід, який ми всі в моменті переживаємо хто де, насправді більш інтимний, тремтливий і глибокий, ніж можна виразити мистецькими засобами. Він має дозріти, вистигнути всередині, аби в потрібний час перетворитися на витвір, який триватиме довше за тренди соціальних мереж. Ми ж маємо “ігри контентів”, страхи не встигнути заявити про себе у потрібний для аудиторії момент і не бути прийнятим суспільством, у якого хтось на якомусь напрямку обов’язково воює.
Мені по старій пам’яті боляче ставити під сумнів ініціативи класних творчих людей щодо “підтримання бойового духу бійців” піснями, танцями, власними красивими обличчями, але тут має бути “але”. Не без сумнівів, хоча б навіть моїх особистих. Ці поїздки з представленнями власних пісень часто — не завжди, а саме “часто” — виглядають як прояв артистичної безпорадності в нових умовах. Мовляв, я вмію оце, всі кажуть зараз робити те, що вмієш якнайкраще — тож тримай те, що я вмію, й роби з тим, що хочеш.
Дуже популярна схєма, як показує практика.
Є психологічні стани, в яких то все дуже дратує. Є моменти підготовки до завдань, коли оголошення на кшталт “буде концерт, до нас їдуть артисти” дещо виводять із рівноваги. І відмовитися незручно — люди ото старалися — й використати це ти не знаєш, як. От вибачте, ну, не знаєш. Виконавця у мирному житті не чув ніде чи перемикав, не купував його треки на музичних платформах, не ходив на його концерти. І тут тебе наздоганяє цей нещадний бумеранг — без образ, реально то буває нещадно. Аналогія із заходами для, пробачте, працівників бюджетної сфери в “нульові”: народе, сьогодні свято, ось вам музика, радійте життю, махайте прапорцями, аплодуйте в аплодуйки.
Так, побратими знімають відео для дружин-подруг-діток-мам-тощо, фотографуються. Так, можна вимкнути той скепсис, помедитувати під журливу пісню й навіть непогано, у порівнянні з тим самим полігоном, провести час. Але чи є в тому однозначна, чорно-біла, категорична фіча “всі артисти мають їздити на фронт” і право на судилище тих, хто не поспішає нести власні форми мистецтва на випалені землі та проїжджати кілометри розбитих доріг задля виступу перед бійцями? Ні. Будь ласка, ні. Як казав мій колишній командир на пропозицію від знайомих “привезти артистку показати війну”, “за що ти мене так не любиш?”. Це в багатьох випадках потрібно самим селебрітіз більше ніж тим, хто їх буде слухати. Бо досвід. Невигадані історії. Емоції. Їх можна потім зважити, ювелірно пропрацювати — й видати класну пісню чи не одну.
Чи врятують мій психологічний стан як військової умовні пісні умовної популярної співачки, яка приїхала “в гості” до моєї бригади? Далеко не завжди.
Чи врятують особисто мене та моїх побратимів придбані за суттєві кошти від концертів “на мирняку” якісні корисності для знищення ворога? В 100% випадків.
Нагадаю, що війна триває у вкрай суворих умовах. Наш ворог місцями не дуже розумний, але дуже, стерво, довгий. Він уперто лізе туди, куди не просять. Ресурси, “расходнікі”, зброя – не виникають, на жаль, на суто духовному й культурному ґрунті. Тож є пропозиція, яку можна вважати цинічною, але я маю на неї повне право: залиште шоубізнес і свій репертуар для тих місць, де ви можете на ньому вдало заробляти задля фронту. Якщо можете, звичайно. Все інше зараз — самообман. Далі — побачимо.“
Позивний “Люта”
