Аудіовізуальна чесність: як BAH.ROMA створював альбом, що поєднує музику, хореографію та живопис
У щирій розмові Роман Бахарєв, він же BAH.ROMA, ділиться подробицями процесів створення проєктів. Ми поговорили про масштабний аудіовізуальний проєкт, створений у зруйнованій реальності сьогодення, майбутній великий концерт у Києві, переклад старих пісень, дует мрії, нову несподівану колаборацію та соціальні ініціативи.
Ви розповідали про аудіовізуальний проєкт ще з минулого року. Скажіть, з якими труднощами ви зіштовхнулися в процесі його створення?
Хочу зазначити, що це не тільки я брав участь у створенні проєкту, це велика команда людей. Я дуже вдячний за те, що вони погодилися долучитися до цього. Ми знімали цей проєкт понад рік. Складнощів було чимало. По-перше, це коштує грошей, тому що ми орендовували обладнання для зйомок. Та й сама робота з командою — потрібно було всіх зібрати разом, щоб у кожного був час. Окрім того, це про взаємодію різних видів мистецтва. Нам хотілося, щоб у кожному відео була синергія музики з іншими видами мистецтва, такими як хореографія, живопис, архітектура. Я вважаю, що нам це вдалося. У нас була задумка зняти все одним кадром, щоб усе відбувалося тут і зараз.
Зараз є ідея продовжувати знімати цей проєкт і залучати додаткових спонсорів, щоб його побачило якомога більше людей. Ми на шляху реалізації цього проєкту.
Наприклад, ми знімали відео на пісню «Цегла», хоча ще не випустили його. Для цього ми пробралися в закинуту радянську будівлю на околицях Києва, поруч із кільцевою дорогою. Там була охорона, і ми потайки туди потрапили. Нас не виявили, і ми спокійно відзняли все, що планували.
Будемо чекати на відео до «Цегли». І, якщо я не помиляюсь, буде ще «Віч-на-віч», так?
Так, і ця робота вже готова. Це пісні з нового альбому. Я зараз працюю над ним щодня, але поки не знаю, коли саме ми їх випустимо. Однак альбом вийде восени, тож, можливо, ми випустимо його разом із відео.
Ви згадали, що ідея цього проєкту полягала в поєднанні музики з іншими видами мистецтва. Все це буде передано через відеоряд. Скажіть, яку роль відіграють візуали у вашій творчості?
Знаєте, люди діляться на два типи: аудіали й візуали. Дехто любить сприймати через очі, а хтось — через вуха. Відео має підсилювати музику. Ми можемо додати до неї візуальний ряд, щоб охопити тих людей, які люблять сприймати через очі. Тому я вважаю, що це абсолютно важлива річ. Спочатку я ставився до цього по-іншому, але тепер, коли я сам часто переглядаю різні відео, розумію, як це важливо.
Відеокліпи, які знімалися в кінці 90-х — на початку 2000-х, ще на плівку, — це мистецтво. Зараз час змінився, все відбувається дуже швидко, ми гортаємо ТікТок, але мистецтво все одно залишається. І мені хочеться через цей проєкт зафіксувати його так, щоб воно пережило мене і залишилось на YouTube, де люди зможуть його переглядати. Коли знімальна команда працює, це також про мистецтво. Вони вираховують, як буде рухатись камера, з якою швидкістю, де будуть переходи на інші сцени. Усі ці процеси — вони важливі.
Чи є в якихось із ваших відео моменти, де показано команду, щоб продемонструвати весь процес?
У нас є відео з бекстейджів. Але насправді у нас їх багато в телефонах. Ми також знімали фото. Я планую випустити їх після того, як завершимо цикл відеоробіт. Це буде підсумковий ролик, знак вдячності всім, хто брав участь. Хочемо показати аудиторії, як все відбувалося, що відбувалося за кадром.
Які три музичні відео ви б порадили подивитись своїм слухачам?
- Кліп Pink Floyd на пісню “High Hopes”. У цьому відео дуже багато метафор, пов’язаних із дорослішанням, з тим, якими ми були в дитинстві і якими стаємо в дорослому віці. Я раджу подивитися, тому що завдяки візуальному ряду у мене кожного разу під час перегляду цієї роботи тіло вкривається мурашками. Це приклад іконічних відеоробіт того часу.
- Робота британського гурту Radiohead на пісню “Street Spirit”. Це чорно-біле відео, де на той момент використовувалися дуже цікаві ідеї з прискоренням та заповільненням часу в одному кадрі. Це були новаторські ідеї тоді. Пісня чудова, а гра зі світлом і тінню у відео дуже цікаві.
- Відеороботи Майкла Джексона або навіть Меріліна Менсона. Якими б вони не були, але в 2000-х вони знімали дуже цікаві образи. Це не стільки про самі відео, скільки про те, як ці артисти подавали себе в кліпах. Вони одночасно і жахають, але при цьому дуже привабливі, ці образи хочеться переглядати знову.
Щодо локацій: “Мету” ви знімали на арт-заводі «Платформа», “Цеглу” — на заброшці. Як ви обирали локації для кожної пісні в майбутньому аудіовізуальному альбомі?
Ми створили чат у Телеграмі для всієї команди. Я записав пісні під гітару в акустиці й відправив їх туди. Усі переслухали їх, і кожен поділився своїми асоціаціями. Режисерка та операторка, з якими ми працювали, писали, що вони відчувають і де пісня могла б прозвучати. Ми переглянули чимало локацій, їздили по всьому Києву, шукаючи ідеальні місця для зйомок. Для кожної пісні ми обрали по 3-4 варіанти, але зупинялися на тих, які найкраще пасували під атмосферу. Коли приїжджали на локацію, просто передивлялися її й відчували, чи підходить вона.
Наприклад, для пісні “Мета” ми вибрали місце з величезним простором і цікавою акустикою, де є реверберація. Якщо там сказати «ау», то відлуння триває. Це місце ідеально підходило для цієї композиції.
Але все це сталося взимку. За кілька днів до зйомок Київ був обстріляний балістичною ракетою, і на арт-заводі «Платформа» уламки ракети потрощили вікна. Нас попередили, що вікон немає, і в приміщенні дуже холодно. Ми не могли цього змінити, але попри все, ми зняли відео. Це був наш внесок у мистецтво, і холод не став нам на заваді.
Ви дуже креативно підійшли до ідеї перекладів старих пісень, вклали туди соціальну ініціативу, збори. Як виникла ідея перекладу за закритий збір?
Вкотре наголошу, що я з самого початку не хотів перекладати пісні. Коли почалася повномасштабна війна, я пам’ятаю, як багато артистів почали перекладати свої пісні. І те, що я чув, відверто кажучи, мені не дуже подобалося. Я точно цього не хотів робити. Мені хотілося створювати щось нове, я розумів, що зараз потрібен український контент, якісний контент. Я був націлений саме на створення нових робіт. Але виник ажіотаж. Мене запитували майже тисяча людей стосовно перекладу пісень “На глибині”, “Пока-пора”. Я всім відповідав, що не хочу цього робити, бо хочу писати нові пісні.
Але потім я надихнувся побачивши у Васі Байдака, як він робив збір: він запропонував своїй аудиторії зібрати гроші на дві банки, обравши, чи він підстрижеться, чи залишить свій стиль Хендрікса. Я подумав: «Вау, а так можна?» І ось тоді я зрозумів, що можу перекласти пісню “На глибині” за закритий збір.
Я сам з Донецької області, першу освіту здобув в Донецьку, закінчив політехнічний університет. У мене багато спогадів, пов’язаних з Маріуполем, тому що я в студентські роки працював там, а після 2014 року місто почало змінюватися, туди прийшов малий і середній бізнес, ми грали на суперфестивалях, таких як МРПЛ. Маріуполь був важливим місцем для багатьох людей, які переїхали сюди після 2014 року.
Я вирішив, що якщо я зроблю великий збір, то хочу зібрати гроші для АЗОВу, для 12-ї бригади спецпризначення. Я відкрив банку і ми зібрали більше мільйона гривень завдяки моїй аудиторії. Для мене це велика сума, і я переконався, що коли нас багато і ми маємо спільну мету, ми можемо досягти всього.
Ця пісня дійсно здобула нове життя. Багато людей, які її не чули, відкрили її для себе, і вона несподівано для мене очолила топи на YouTube, Spotify, Apple Music. Зараз я закрив збір і зібрав понад мільйон сто тисяч гривень для головного управління розвідки. Я вже передав гроші, звітував. Декілька днів тому завершив переклад і збираюся в студію для запису пісні “Пока-пора”.
Якщо ви захочете організувати новий збір, то які пісні були б на черзі для перекладу?
Чесно кажучи, я не знаю. Мені важко відповісти, бо я насправді не хотів би більше нічого перекладати. Мені дуже хочеться створювати нове. Зараз я збираю весь матеріал, який написав за останній рік, і складаю його в альбом, який хочу випустити восени. Для мене написання пісень — це складний процес. Це займає багато часу і ресурсів. Можу писати пісню від місяця до пів року. Одночасно пишу кілька пісень, і це мені складно дається, тому що я вивіряю кожне слово, кожну нотку і сенси, які закладаю в пісню.
Але нещодавно, минулого тижня, мені вдалося за ніч написати трек. Я сидів і плакав, коли його писав. Вийшла дуже щемлива пісня. Ліг я пізно, прокинувся теж пізно. А зазвичай, коли я прокидаюсь пізно, я себе сварю. Але цього разу прокинувся з чудовим настроєм, тому що написав пісню за ніч. Я подумав, що треба її перевірити, сідаю за гітару, починаю грати і знову починаю плакати. І думаю, вау, це працює!
Отже, відповідаючи на питання, я хочу показувати нові пісні. Мені дуже хочеться. Але якщо буде запит — я розумію, що переклади — класна ініціатива. Ці пісні стають живими, я їх можу співати на концертах, і люди їх можуть слухати. Але поки що не думаю про це.
Розкажіть про концерт у Києві. Чого очікувати глядачам?
Це для мене важлива подія, тому що сольні концерти для проєкту BAH.ROMA — це рідкість зараз. Всі мої виступи — абсолютно всі — благодійні. Зазвичай я граю акустично, або сам з гітарою, або з кількома музикантами. Це мій другий сольний концерт після початку повномасштабного вторгнення. Минулий я відіграв у грудні 2023 року, і зараз вирішив знову зробити сольний концерт. Я зібрав дуже класних музикантів — одних з найкращих, які залишилися в Україні. Це буде розширений склад. Крім звичайних барабанів, з нами будуть ще й струнні. Також ми заспіваємо з Мариною Круть нашу спільну пісню «Воїну».
Також на концерті ви почуєте і нову спільну роботу з київською молодою артисткою Liza Bibikova. Я дуже хочу заспівати «київ-нью-йорк» наживо. Думаю, це буде справжній культурний шок для глядачів.
З ким з артистів ви би ще хотіли співпрацювати?
У мене є дошка, де я записую свої плани. І є один пункт: я мрію про фіт з однією британською артисткою. Я вже зробив аранжування повністю, і все, що мені залишається, це показати це аранжування їй. Ця артистка дуже потужна. Не знаю, наскільки це взагалі можливо, але війна, незважаючи на все, що вона забрала і принесла величезний біль, все ж таки дала нові можливості.
Під час війни я мав змогу поїхати з благодійними концертами в Європу. Вперше я був у Британії і грав там концерти. Мій перший концерт в Британії був на підтримку дитячих будинків Київської області. Ми написали Біллі Ланну з гурту «The Subways», і він допоміг нам організувати концерт. Спілкувався з ними, і виявилося, що вони такі ж, як і я — звичайні люди, такі ж музиканти. Для мене, як для людини з маленького містечка в Донецькій області, було дивно думати, що ці люди десь там далеко, а я тут.
Наступний концерт був у Лондоні. І мене презентувала там колишня менеджерка Девіда Боуї. Цій жінці вже 73 або 74 роки, і вона є іконою в Британії. Вона оголосила мене на моєму сольному концерті, і я подумав: «Вау, як це можливо?».
І я вирішив: чому б ні? Це мене спонукало. У 2024 році я вперше подався на Ґреммі і це відкрило для мене нові горизонти. Я подумав: треба спробувати. Якщо не спробую, то точно не дізнаюсь, чи можна досягти того, до чого прагну. Тож у мене є амбітні плани на майбутнє, я буду рухатися в тому напрямку.
Як проходить процес подання на Ґреммі?
З одного боку, це легко, але є нюанси. В нас існує два варіанти подачі на Ґреммі для музикантів: через мейджор-лейбл або через члена академії. В Україні таких кілька — Тіна Кароль, Jerry Heil і Ассія Ахат. Є певна бюрократія, але все одно — це просто анкета. Ти її заповнюєш, пишеш, хто ти, що ти, про що пісня, додаєш переклад, якщо текст не англійський. Я подавав пісню «Котики», вона українською, тож довелось перекладати.
Я подавався через членкиню академії — мене познайомили з дуже класною музиканткою зі Сполучених Штатів. Вона допомогла з анкетою. Ми подали заявку, і прийшов лист, що її прийнято. Потім ще один лист — що моя пісня проходить у перше коло голосування.
Коли я почав більше вивчати цю тему, то зрозумів: кількість заявок — це тисячі, можливо, навіть десятки тисяч. І їх здебільшого обирають за популярністю. Тобто, як правило, Ґреммі отримують найпопулярніші артисти. Наприклад, Майкл Джексон колись був номінований одразу на 11 «Греммі», так само — Кендрік Ламар. Це найвидатніші музиканти.
Щоб здобути Ґреммі як нішевий артист, якого знає обмежена кількість людей, треба подаватись у якусь вузькоспрямовану категорію. Наприклад, етнічна музика з африканськими коріннями або щось дуже спеціалізоване.
Я подавався одразу в кількох категоріях. Пройшов, здається, в дві — одна з них це реп-перформанс, щось пов’язане з хіп-хопом. Я, звісно, не можу конкурувати з американськими виконавцями, яких знає весь світ. Але це цікавий досвід. Просто для того, щоб зрозуміти, як усе працює, і мати можливість подаватися знову в майбутньому.
Чи помітили ви, що ваш підхід до створення музики змінився?
Він змінюється весь час. Я думаю, що будь-яка творча особистість має удосконалювати свої вміння, вчитися.
Я все своє життя працював у Cubase — це програма для оформлення музики, зведення, аранжування і всього іншого, потім розпочалася війна, і я встановив собі Ableton і почав у ньому працювати. І в перший місяць війни зробив свій перший проєкт, який згодом і випустив — це пісня “199.9”. Це була присвята людям із сусідньої країни, яких я вважав друзями. Але війна розставила все на свої місця, і я зрозумів, хто є хто. “199.9″ — це як “200”, тобто мертва людина.
У мене не було мікрофона — я просто в гарнітурний мікрофон від навушників записав гітару, голос, усе це звів у проєкті — і відкрив для себе Ableton. Для мене це стало справжнім відкриттям, бо виявилося, що саме для мене він набагато зручніший, ніж Cubase. Я почав робити аранжування самостійно, без саунд-продюсерів. Можна сказати, що в якийсь момент я став сам собі саунд-продюсером.
І ще я дуже класно прокачав свої скіли під час роботи над музикою до фільму “Буча”. До мене звернувся режисер фільму — спочатку йому просто потрібна була допомога. Він довіряє моїм смакам, давно слухає музику BAH.ROMA. Звернувся, щоб я допоміг з гучністю діалогів, музикою і всім таким.
Потім ми почали спілкуватися. Ми разом передивлялися кіно. І виявилося, що потрібно переробити десь 40% музики. Мені потрібно було за місяць переробити дуже багато. Це мене змусило реально вчитись, розвиватися. Коли я почав це робити, режисер показував різні сцени з фільму, розповідав, яку емоцію він хоче отримати, що має бути за музика, щоб підсилити момент. І потрібен був оркестр. Я міг би зробити це за допомогою віртуальних інструментів, але подумав: це художній фільм про щось справжнє — і він має звучати чесно.
Тож я покликав свого друга — талановитого віолончеліста з Бучі, який разом із дружиною пережив окупацію. Разом із ним ми працювали над музикою до фільму тут, в Україні.
Я дуже багато чому навчився в той момент. По-перше, я кожного дня прокидався, сідав за компʼютер, відкривав проєкти і починав працювати. Це забрало чимало часу. Але я з однієї віолончелі, яку записував безліч разів, робив цілі оркестри. Він грав партії альта, скрипки, віолончелі — і я все це збирав докупи, робив оркестрове аранжування.
Підхід, звісно, змінюється весь час. Мене цікавить музика в першу чергу. Я слухаю дуже різну музику. Мені цікава електронна музика, хіп-хоп. Я роблю хіп-хопові біти. Мені просто це цікаво, я це люблю, і я цим займаюсь.
Чи бувають моменти, коли вам складно створити музику? Коли важко якось розкритися, відчути.
Звісно ж, бувають. Буває по-різному. Наприклад, пісню “Пора-пока” я довгий час не міг перекласти. Просто воно ніяк не йшло. Я звернувся до чата GPT, кажу: “Допоможи мені, друже”. Він переклав — я дивлюсь і думаю: “Ні, ну це взагалі не те… Давай ще раз”. І знову не те. Просто ніяк.
Але в якийсь момент — прорив. Тобто це, скоріше за все, про вміння концентруватися, зосереджуватись на чомусь конкретному і ловити свої думки.
Іноді, звісно, я можу бути розгублений, коли в голові хаос. Але, напевно, такі періоди теж мають бути. Я не можу весь час бути продуктивним або мати чітке розуміння, куди я хочу рухатись, чого саме хочу, який конкретно звук використати чи щось таке.
Буває, що я можу навіть розлютитися через те, що не виходить, починаю нервувати. Але такі стани проходять. І знову виходить сонце — от як зараз вийшло.
Квитки на великий київський концерт вже у продажу — не пропустіть можливість почути BAH.ROMA з розширеним складом музикантів.
