41 пісня, 7 років: Marie Hellstein випустила альбом SENSORIUM

Сім років, понад 180 написаних пісень і лише 41, що зрештою склали дебютний альбом SENSORIUM. Marie Hellstein розповіла МУЗВАР, чому деякі треки довелося переписувати майже з нуля, навіщо вона розділила альбом за людськими чуттями та як паралельно створює власний реп-проєкт і комп’ютерну гру.

Чому ви вирішили зібрати саме 41 пісню в один альбом, а не випускати їх окремо?

За цей час я написала понад 180 пісень, абсолютно різних за настроєм, музичним напрямком і наповненням. Більшість із них дуже довго залишалася почутими лише вузьким колом людей. У якийсь момент я зрозуміла, що хочу дати цим пісням шанс бути почутими ширшою аудиторією.

Я переслухала весь цей матеріал, відібрала найдорожче моєму серцю – саме 41 трек – і вирішила повністю їх актуалізувати: перепродюсувати, десь щось дописати. Якісь пісні в процесі майже повністю переписувалися, а якісь залишилися майже незмінними, лише з перезаписаним вокалом.

Мені не хотілося розтягувати це на кілька релізів, тому що паралельно я пишу дуже багато нового матеріалу, який теж хочеться випускати. Тому я вирішила віддати цей альбом одним шматком, одним цілісним тілом, щоб він став відображенням певної ери мого життя, а не був розбитий на окремі частини.

Чи є в “SENSORIUM” пісня, яку вам було найважче писати або перепроживати?

Так, таких пісень було декілька. Одні пов’язані просто з дуже болісними спогадами, інші зі свіжими переживаннями.

Я поставила собі завдання щиро перепроживати всі ситуації, в яких народжувалися пісні, щоб вони звучали максимально чесно. Тому навіть коли я змінювала якийсь текст, то поверталася в ті часи й діставала з темних закутків пам’яті ситуації та слова, які колись могли дуже ранити.

Прикладом такої пісні є «#сукаприкро». Вона була написана після дуже болісного розставання, коли людина дуже раптово пішла з мого життя, ніби одним рухом обрізавши все прекрасне, що між нами було. Після фінальної розмови я всю ніч блукала містом, пила вино, а під ранок йшла додому. Був похмурий світанок, і проспекти в центрі геть прожні, а світлофори світилися червоним кольором. Тоді мені прийшло усвідомлення, що це те саме червоне світло — фул стоп цим стосункам, хоча всередині ще жила якась надія. Повернувшись додому, я написала цю пісню.

Але є й інші приклади – «Наперекір» та «Пісня касаток». Їхні тексти я майже повністю переписала, а спогади не викликали рефлексії, тож я підклала під них свої актуальні переживання. Тому сьогодні вони для мене чи не найживіші в альбомі.

Ви пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що це вже не набір треків, а саме альбом?

Насправді цей момент настав під час презентації альбому. Я зробила закриту вечірку, куди запросила своїх знайомих, щоб ми разом прослухали весь матеріал. Я підготувала презентацію, де розповідала інтимні історії створення кожної пісні, показувала фотографії та відео тих років. Також я роздрукувала невеликі програмки з назвами треків, щоб кожен міг залишити свою думку після прослуховування. Саме так я зібрала перший фідбек і зрештою визначила фокус-трек альбому.

І саме того вечора, коли я отримала фінальні мастери від свого продюсера й ми вперше послухали весь альбом від початку до кінця, у мене склалася цілісна картина. Я зрозуміла, що це вже не просто набір окремих пісень, а один великий монументальний альбом. До цього процес був дуже хаотичним. Коли ти записуєш по три-чотири пісні на день, постійно перемикаєшся між різними історіями й аранжуваннями, дуже важко побачити масштаб того, що створюєш. Лише коли я почула його цілком, усе стало на свої місця.

Чи був момент, коли ви хотіли щось із цього матеріалу просто викинути або переписати?

Так, такі моменти були. Одну пісню, яку я спочатку обрала для цього альбому, мені так і не вдалося адаптувати. Вона залишилася для мене дуже важливою, але ніби втратила шанс пройти мою власну цензуру, щоб бути випущеною офіційно.

Тому буквально за тиждень до того, як я мала віддати матеріал лейблу, я замінила цю пісню іншою – «Джойс». Свого часу я в неї не дуже вірила, спочатку не включила в треклист, але тут все-таки вирішила спробувати. Я взяла нові замальовки віршів, які написала зовсім нещодавно, і вони дуже органічно лягли на музику, створену багато років тому.

А про переписування я вже згадувала: кілька треків я майже повністю переписала, тому що деякі тексти вже здавалися мені застарілими, насамперед для мене самої. Хотілося додати їм нового шару сенсів.

41 пісня 7 років: Marie Hellstein випустила альбом SENSORIUM

Якби цей альбом був місцем, це був би дім, місто чи щось інше?

Для мене це якийсь метафізичний простір, схожий на той, що показаний в «Інтерстеларі». Простір із безліччю ходів, коридорів, дверей і кімнат. Заходячи в кожну з них, можна побачити різні події з минулого чи майбутнього, і всі вони абсолютно не схожі одна на одну.

Чомусь я бачу цей простір десь у космосі. Це ніби дім, але без стін, стелі й підлоги. Ти просто пірнаєш у цей стан і летиш, сам обираючи, які двері відчинити.

Яку реакцію слухачів вам найцікавіше було б побачити?

Мені було дуже цікаво почути від різних людей абсолютно різні думки про одні й ті самі пісні. Наприклад, коли комусь дуже подобається один трек, а хтось його взагалі не розуміє і його фаворити зовсім інші. Тоді я розумію, що така кількість пісень була недаремною, бо абсолютно кожен може знайти щось, що відгукнеться саме йому!

Гадаю, мені дуже цікаво було б бачити короткі відео, які люди створюватимуть під ці пісні. Завжди захоплює спостерігати, як інша людина сприймає твою творчість і як вона її візуалізує.

А взагалі, одна з моїх мрій — щоб мої пісні потрапили в кіно й стали саундтреками. Я дуже люблю такі колаборації на перетині різних видів мистецтва. Мені цікаво, як мій аудіальний світ може доповнити чийсь візуальний.

Чи є в альбомі пісня, яку ви спочатку не планували включати?

Так. Це пісня «Твоя». Вона була записана ще у 2017 році на студії М.А.R.Т. (м. Харків). На жаль, доступу навіть до проєкту цієї пісні в мене вже не було, тому ми вирішили випустити її саме в тому вигляді, в якому вона була записана тоді.

Це єдина пісня альбому, яку я не переспівувала та яку ми зовсім не змінювали. Ми записали її свого часу буквально за один день. Фленжер (засновник студії M.A.R.T., продюсер, звукорежисер, музикант, який грав гітарні партії, зокрема в цей трек, та працював над ним) сказав, що за своєю солодкою меланхолією і світлим сумом ця пісня нагадала йому ранній Radiohead, що, звісно, мені тоді дуже польстило.

Спочатку я не планувала включати її в альбом. Але вже на фінальному етапі ми відмовилися ще від однієї композиції. А оскільки я вже всюди заявила, що в альбомі буде саме 41 пісня, то не могла випустити 40. Тоді я згадала про «Твою» і зрозуміла, що її час теж настав! Вона якраз була написана в той самий період і повністю вписалась в концепцію альбому.

Як ви зрозуміли, що альбом уже готовий, а не просто ще в процесі?

Це дуже складне питання, тому що для митця процес може тривати безкінечно. Завжди можна щось покращити, змінити, переписати чи довести до ідеалу. Але парадокс у тому, що ідеалу не існує. Тому митцям дуже важливо іноді ставити собі дедлайни.

У мене так було ще з театром. Коли ставиш виставу, без дати прем’єри її можна допрацьовувати місяцями й усе одно не бути повністю задоволеним. Але коли є конкретний день, ти мусиш підбити підсумок цього процесу.

Так само було і з цим альбомом. Ще взимку я оголосила собі челендж: якщо до 1 липня не закінчу «SENSORIUM», куплю всім підписникам каву. Це був мій спосіб не дозволити собі відкладати роботу. І в якийсь момент я зрозуміла: якщо не зараз, то вже ніколи.

Що б ви хотіли, щоб люди відчули після прослуховування всього “SENSORIUM”?

Прям в ідеалі-ідеалі? Катарсис. Мені хотілося б, щоб якісь пісні тригерили людей і допомагали їм вивільнити емоції, які вони довго стримували. Бо мені здається, що це і є своєрідне очищення, після якого людина може змінитися.

Для мене дуже важливо, щоб після прослуховування людина захотіла про щось замислитися. Я дуже багато уваги приділяю слову. У 95% випадків я спочатку пишу текст (думаю про те, що хочу сказати), а вже потім шукаю, як це музично оформити, щоб людина максимально відчула сенс.

Тому мені хочеться, щоб люди не просто слухали музику, а слухали, про що я співаю. І, можливо, дозволили собі порефлексувати, замислитися над чимось своїм або навіть знайти відповіді на власні питання. Погана вистава може сподобатися чи ні, але людина піде додому такою самою. Хороша вистава теж може сподобатися чи ні, але вона не залишає байдужою, а змушує бодай трохи подумати після. Хочеться випускати пісні й альбоми, які працюють як хороші вистави.

Як довго ви створювали альбом?

Самі пісні народжувалися впродовж семи років. Сам альбом я почала робити наприкінці лютого цього року. Але спочатку темп був дуже повільний: над однією піснею я могла працювати тиждень-два. Лише десь із кінця квітня до початку червня, тобто фактично півтора місяця, тривала справді дуже інтенсивна робота.

Я сама продюсувала матеріал, записувала вокали, після чого передавала все своєму продюсеру Олексію Карташеву в Харків. Він займався зведенням, мастерингом, а також місцями прописував гітарні партії.

Тому саме цей період став найпродуктивнішою частиною роботи. І фактично можна сказати, що ми зробили цей альбом саме за півтора місяця. Замальовки й демки були створені значно раніше, але близько 90% роботи над треками відбулося саме зараз. Тоді це були лише начерки, які потребували великої кількості доопрацювань.

Як виникла ідея поділити збірку за чуттями і як ви вирішували, в яку частину альбому увійде яка пісня?

Мені потрібно було якось систематизувати цей процес ще до початку роботи. Коли я зрозуміла, що хочу зробити такий великий альбом, мені стало страшно навіть відкрити перший проєкт. Тоді я вирішила не працювати з піснями по порядку, а створила таблицю з системою.

Колись давно я почула про сенсоріум як явище, тобто центр наших сенсорних відчуттів, і це дуже мені відгукнулося, тому що мої пісні дуже образні. Якісь із них ти чітко бачиш картинками, якихось ніби торкаєшся, якісь відчуваєш на запах чи смак. Окрім цього, в індійській філософській традиції кожне з п’яти базових відчуттів пов’язують із певною чакрою. Так я інтуїтивно розподілила всі пісні за категоріями. Потім мені було набагато легше працювати не за порядком, а за настроєм. Я просто відкривала ту пісню, яка найбільше збігалася з моїм внутрішнім станом саме сьогодні.

І поступово я бачила, як у кожній категорії стає дедалі менше незавершених треків. Це дуже мотивувало пройти цю дистанцію до кінця.

Але, відверто кажучи, ця структура – радше для тих, хто любить копатися в концепціях. У самих піснях це ніде прямо не проговорюється. Це як у театрі: режисер може закласти дуже глибоку думку, але більшість глядачів її навіть не зчитає. І це нормально. Бо вона існує насамперед як внутрішня опора для акторських задач.

Мені було важливо, щоб люди, навіть не знаючи про цю концепцію, все одно могли дуже близько відчути ці пісні саме сенсорно.

Ширяться чутки, що у вас планується окремий реп-проєкт. Чи могли би ви поділитись інформацією щодо цього?

6 років тому я почала цікавитися репом. Причому спочатку не стільки слухала його, скільки дивилася документальні фільми, подкасти, читала про зародження цієї культури, її розвиток і вплив на мистецтво загалом.

Потім мене дуже захопила реп-батл сцена. Для мене це одразу дуже зрезонувало з моєю сутністю. Оскільки перед режисурою я навчалася на акторку, мене захоплювала сама ідея енергетичного виступу, коли ти словом, подачею й харизмою можеш переконливо взаємодіяти з опонентом та аудиторією. Для мене це здалося чимось навіть більшим, ніж просто написання пісень. Це дуже живий процес, в якому я планую також брати участь в майбутньому.

Пів року тому в мене виникло бажання все-таки запустити власний реп-сайд-проджект. Хотілося створити простір, де я могла б дозволяти собі більше: бути зухвалішою, гострішою й сміливішою, ніж у своїх авторських піснях.

Тому я почала писати нові треки й майже одразу зрозуміла, що хочу зробити повноцінний лонгплей. Перед ним вийде ще сингл, який я написала в межах проєкту POLYGLOT – програми міжнародного обміну піснями за підтримки Music Export Ukraine та Європейського Союзу. Але мені захотілося одразу окреслити весь творчий діапазон цього проєкту, показати, у яких напрямах репу мені цікаво працювати і що саме я хочу сказати. Тому після синглу одразу вийде альбом.

У більшості це альтернативний хіп-хоп. Десь я співаю, десь читаю, експериментую з флоу, подачею і темами. Більшість пісень має грайливий характер, але я також додала кілька соціальних треків, що для мене взагалі новий досвід, адже зазвичай я пишу переважно про особисте.

Мене цікавлять такі теми, як фемінізм через призму репу – зокрема, ставлення до жінок у цій культурі, бо, на жаль, певні упередження досі існують. Також мене хвилює тема шоу-бізнесу й його внутрішньої кухні як своєрідної гри, яку я спостерігаю зсередини індустрії.

І саме в процесі написання цих пісень народилася дуже цікава концепція. Я вирішила побудувати цілий всесвіт з різними сюжетними поворотами, виборами й варіантами виходу з нього. Тому, окрім реп-альбому я працюю ще й над справжньою власною комп’ютерною грою.

Це, до речі, справжній ексклюзив, бо я ще навіть не розповідала про це у своїх соцмережах.

Я знайшла розробника, ілюстраторку, сама написала сценарій, запросила дуже крутого актора дубляжу для озвучення чоловічих персонажів, а жіночих персонажів озвучую сама. Тобто я не просто вигадала цей всесвіт – я буквально продумала його до найдрібніших деталей. У своїй голові я знаю це місто, в якому відбуваються події гри, так, ніби справді там була: від географії та розташування вулиць до місцевих законів.

Гра стане ще одним способом глибше зрозуміти альбом. Для мене це абсолютно новий досвід, я ще ніколи не виступала в ролі режисерки комп’ютерної гри, але саме це зараз здається мені одним із найзахопливіших творчих викликів.

Тому дуже запрошую також підписуватися на сторінку мого реп-проєкту, який я почала будувати з нуля. Моє сценічне ім’я в репі – JOOZAIJOO (Джузáйджу). Це моє альтер его, яким я дуже пишаюся.