«Це не схоже на ТБ»: Тімур Мірошниченко про «Суспільне», підкупність Євробачення та коментаторський ювілей

Він – незмінний голос Євробачення вже протягом 16-ти років. Голос, який ми впізнаємо з тисячі, — Тімур Мірошниченко. Ми зустрілися з ведучим в одному із київських закладів, щоб обговорити євро-миттєвості від початків до сьогодення.

– Як розпочався ваш шлях коментаторства Євробачення?

– На ТБ я приходжу в 2005-му році. Спершу відбувався окремий Special Edition Євробачення Congratulations до 50-річчя конкурсу в Копенгагені. Туди полетіли DJ Паша і Слава Говорун, можу помилятися, вже точно не пам’ятаю. А я сидів резервним коментатором у Києві в студії. Але резервний коментатор, як правило, чекає, коли настане момент його двохвилинної слави. А у мене була задача коментувати в моменті прямого етеру. Все послухали, все всім сподобалось. І буквально через два тижні після того було Дитяче Євробачення в Бельгії. Ми, звісно, туди не літали, тому що не брали в ньому участі. Ми дебютували лише наступного року. Тому це було моє перше Євробачення, яке я проводив уже як основний коментатор. Того року перемогла Ксенія Ситнік з Білорусі. Як зараз пам’ятаю: сиджу у коментаторській, емоції переповнюють, вона перемагає, а в мене сльози ллються. Уже наступного року, в 2006-му, я вперше полетів на велике Євробачення.   

– Якими були емоції від першого Євробачення як коментатора, учасника делегації?

– Ми з Тіною Кароль ще й в одному університеті навчалися – НАУ. Тому були знайомі досить давно. Там дикий ритм, абсолютно повна відсутність сну. Тим більше я завжди, коли ми літали на Євробачення, поєднував декілька посад. Коментатор, журналіст, телеведучий. А з кожним роком делегація ставала все меншою і меншою, як раз після 2008-го року, коли криза накрила весь світ. Якщо спочатку ми літали командою, яка складалась з чотирьох людей (я, оператор, режисер монтажу та редактор), то вже десь у 2010-му році ми літали лише вдвох з оператором. До всіх тих обов’язків, які були раніше, додались ще й обов’язки новинного журналіста. Але попри це, ми все одно все встигали. І навіть потусити нормально.  

– Вас зараз називають “ботаном” Євробачення. Коли усвідомили, що маєте вдосталь знань про конкурс?

– Це накопичувальна система, тому що кожного року додається щось нове. Щось забувається, але знову ж таки, в мене своя система підготовки до Дитячого Євробачення. Як правило, за два тижні до самого шоу починається активна робота. На великому Євробаченні це десь за місяць, тому що значно більші пласти інформації. 

– 15 років коментаторства – це, до речі, майже європейський рекорд. Святкували?

– Нічого не святкував. Бо якщо сумарно взяти всі Євробачення, то це понад 50. Тому я вже перестав рахувати. Але, в цілому, це вже якась статистична хмарина.

– Яке Євробачення було найкрутішим в організації?

– З точки зору витрачених коштів – Баку ніхто не обжене. За неофіційними даними, було витрачено два мільярда доларів. Це все опосередковано. Там арена побудована не те, що з нуля, – там півострів насипали, щоб її побудувати. І все за дев’ять місяців. Звісно, що це шалені показники. 

– Я чув, що в 2013-му році було Євробачення було досить скромним. І деяких людей це навіть збентежило, тому що всі звикли до такого масштабу, що держава витрачає багато грошей…

– Це знову ж таки показник менталітету та певного стану країни, яка проводить конкурс. Адже якщо дивитися на карту Європи, то всі, хто ліворуч, нікому нічого не мають доводити. А ті, хто праворуч, – мають. Це ж так з Росією було. Там національне завдання – перемогти в Євробаченні. До речі, говорять, що на двох Євробаченнях за останні десятиліття були випадки втручання. І перше, це якраз-таки, коли переміг Білан, а Лорак посіла друге місце. Другий випадок пов’язаний із тією самою країною, яка витратила два мільярди. 

– А як щодо найбільш курйозного Євробачення? Були такі роки або рік, коли постійно щось йшло не за планом?

– З точку зору нашого перебування, то це коли була Вєра. Це просто феєрверк. Це 2007-й рік, Гельсінкі. Це знахідка для будь-кого. Для журналістів – ідеальний персонаж, тому що не потрібно нічого питати, вона сама все розкаже. Це з точки зору гарного настрою і в команді, і в цілому на конкурсі. Недаремно, що вона й досі є Eurovision Queen. Ніхто її не переплюне ще довго-довго. 

– Ви працювали з Тетяною Тереховою. Розкажіть, як вам такий дует? Важче було працювати в парі чи самому?

– Можливо, якщо і було важкувато, то це не через етер, тому що там було все підготовлено і якась певна домовленість між нами була, як ми будемо працювати. Скоріше, було важко у підготовчому плані. Бо в мене є своя система підготовки і я собі нічого не прописую. А тут все ж таки інша людина.. Тетяна була дуже обізнана, тому що вона мені розповідала, що у них була багаторічна традиція. Вони збиралися всією родиною та дивилися на величезному екрані всі конкурси. Тобто вона була в курсі справ. Це не просто людина зі сторони. Це була її мрія, яка втілилась у реальність. Вона суперпрофесіонал. Наступні п’ять років, які ми працювали разом, це, навпаки, було значно простіше, тому що її присутність дозволяла мені менше часу витрачати на підготовку. Були моменти, коли я кудись не встигав. 

– Чим Дитяче Євробачення відрізняється від дорослого? Це був певний трамплін для Вас, аби потім вийти на доросле?

– Такої мети не було. Просто я цим займався, і якщо є така можливість.. Звісно, що Дитяче Євробачення відрізняється від дорослого масштабом, кількістю учасників, етерним часом. Це іміджева історія. У 2009-му році і в 2013-му році проведення конкурсу в Україні скоріше було для зміцнення позицій Суспільного (на той момент Національного мовника – ред.) та самої держави в Європі. Тому що ми – молода країна. Проведення таких конкурсів допомагає громадськості по всьому світу чітко зрозуміти, що це – окрема, самостійна, впевнена у собі сучасна країна. 

– З приводу Євробачення 2017. Ви проходили там декілька етапів кастингів і багато з ким конкурували. Вірили, що пройдете?

– Так, проходив кастинг. І, можливо, навіть трішки довше, ніж Вова з Сашею, тому що перші відбори у мене почалися десь в жовтні, здається (2016-го року). З одного боку, нібито в мене є перевага над усіма. З іншого боку, це навпаки заважає. Я насправді дуже-дуже хвилювався. Тобто в мене всередині була стовідсоткова впевненість, що я там буду. Чого б мені це не вартувало. Коли Джа перемогла, і я ще спускався з коментаторської, яка знаходиться на рівні 10-го поверху, щоб взяти інтерв’ю у переможця, в мене склався повноцінний план, і як я буду його досягати. Я навіть звільнився з “112 каналу”, щоб було більше часу для підготовки. Проходив курси з удосконалення англійської. Тому кастинг я проходив абсолютно на рівні з усіма.

– Ви з Вовою і Сашею спілкувалися до того? Чи ви не знали, що вони теж проходять кастинг?

– Я здогадувався, тому що ми тоді з Вовою жили в одному комплексі, сусідами були. Я знав, що він теж звільняється з “України”. Уже якийсь  пазлик в мене складався. Але остаточно ми дізналися, що будемо саме втрьох буквально за день до того, як це оголосили. 

– Вас шокувало, що буде троє чоловіків?

– Ні, абсолютно. Я, навпаки, був приємно здивований цим вибором, тому що Євробачення – це взагалі майданчик, на якому багато чого відбувається вперше. Починаючи від якихось технологічних чи технічних новинок і завершуючи сценічними моментами.

– Перші секунди прямого етеру: що ви відчували?

– До цієї події ми готувалися щоденно упроводож трьох-чотирьох місяців. Я пам’ятаю, коли ми вийшли на першу генеральну репетицію першого півфіналу – начебто все зрозуміло. Але, тим не менш, ми стояли в залі, ще й без глядачів, бо доступ був тільки у журналістів. Я стою за лаштунками, в мене так починають трястись колінки. Думаю, оце початок.. 

– А слова не боялися забути?

– Це спрацьовує автоматично. Ми ж професійні ведучі. Навіть, якщо щось забуваємо, то ніхто, окрім нас і сценариста, про це не знає. Було шалене переживання в момент виходу на сцену. 

– Ви, до речі, не хотіли вести відбір? Коли Притулу обрали, не було образливо?

– Було. Це взагалі моя особиста трагедія. 

– Цьогорічний відбір. Можливо знаєте якісь деталі? Будете ведучим?

– Можливо. На який канал я би не переходив, моєю головною умовою завжди було те, що я залишаюся ведучим і коментатором Євробачення.

– Ходять чутки, що цьогоріч Дитяче Євробачення ви коментувати не будете. Це правда?

– Я не чув такого. Готуюсь, тому що, коли цього року України могло не бути на Дитячому Євробаченні, я був одним із тих, хто сказав, що так не можна. Така історія була декілька років тому. Тоді була відмова у Євробаченні через політику та війну. Але тоді я зробив допис в інстаграмі, позначив Гройсмана й наступного дня зателефонували з Кабінету Міністрів України, не мені (сміється – ред.). Був відбір, Україна брала участь тоді, як і зараз.

Для мене величезна новина, чому все це відбувається на UA Культура, при всій повазі до колективу цієї команди. Але давайте будемо відвертими. Наскільки я знаю, позиція керівництва UA Першого в тому, що це (Дитяче Євробачення – ред.) може знизити рейтинги каналу. Що? Євробачення – це ж золотой час. Я можу казати це відверто. Мене дуже бентежить професіоналізм людей, які і зараз, і попередні шість років керували телекомпанією. Це дуже дивно. Це не схоже на телебачення. Так, там відбулися зміни, багато плюсів є. Цінності Суспільного – це прекрасно, а ще буде краще, якщо про них хтось знатиме. 

– Чи є якісь українські артисти, яким ви радили піти на Євробачення і вони пішли? Або не пішли, але ви дуже хочете, щоб вони потрапили на конкурс?

– Це всі артисти. Я раджу абсолютно всім. Тому що, з одного боку, – це вихід із зони комфорту. Як показує практика, то суперпопулярні артисти дуже часто провалюються. Провалюються чому? Тому що вони думають, що вони всього досягли. І це може бути гарним “пенделем” не зупинятися. Участь у такому проєкті тебе підбадьорить. Тому я раджу абсолютно всім. Особливо, молодим артистам. У нас сила-силенна музикантів нового покоління. Наприклад, TVORCHI. На відборі вони поступилися Go_A, бо виступили дуже погано. Але зараз вони значно крутіші. Вони набралися досвіду. Я би їм радив спробувати ще раз і рвати не тільки українські чарти, а й міжнародні. 

– Якого артиста не оцінило Євробачення, а вам було дуже шкода?

– MELOVINа засудили, однозначно. Засудили Go_A. Є певна тенденція, особлива після проведення Євробачення в Києві. Тому що якщо подивитися на результат усіх українських артистів, які були після 2017-го року, ми можемо побачити, що глядачі їх підтримують, а журі – ні. Шкода, що так відбувається. Це забувається в загальному потоці інформації, але осад залишається. Go_A могли перемогти цього року. Поклавши руку на серце, друге місце. Ну максимум, третє місце.

Від Євробачення не втомилися?

– Дуже часто серед артистів, акторів є ті, хто зіграли якусь яскраву роль або один хіт випустили, і щоб ти після того не робив, тебе асоціюють саме з тим. Мені подобається, якщо мене завжди будуть асоціювати з Євробаченням. З делегацією хотів би ще раз поїхати. Не через те, що є можливість потусити, а через емоції. Якщо ти потрапляєш на Євробачення, з нього неможливо піти. Якщо все ж таки йдеш, то втрачаєш частину душі. А я цього не хочу.