Ілля Масютка розповів про конфіденційні штрафи у $150 тисяч

Часто після виходу нової пісні найбільше уваги отримують автори музики та слів. Проте величезну частину роботи виконують саундпродюсери — саме вони доводять композицію до того звучання, яке зрештою чують слухачі.

Ілля Масютка працює в музичній індустрії понад 15 років. На його рахунку — пісні Дана Балана та проєкту Crazy Loop, які стали хітами. Треки, над якими він працював, сумарно зібрали понад 130 мільйонів прослуховувань на стримінгових платформах.

Як це — залишатися за лаштунками, але водночас бути людиною, яка значною мірою визначає звучання хіта? Про становлення як звукоінженера, ексклюзивні контракти з артистами, штрафи та роботу над християнською музикою — у великому інтерв’ю з Іллею Масюткою.

Становлення у професії:

Як ви взагалі потрапили в професію звукоінженера? І чи було це вашою мрією?

Скажімо так, з восьмого класу я вже знав, що я буду звукоінженером. Є такий професійний жарт: хто не реалізувався як музикант – перекваліфіковується у звукоінженери(сміється – ред). З дитинства я грав на кларнеті, саксофоні. У підлітковому віці мав свій бенд. І одного разу ми записували на студії пісню, заплатили шалені кошти, а результат зовсім не вразив. “І це кінцевий результат?” – сказав я тоді. Тоді я подумав, а чому би самому не фіналізувати треки.

А вирішальним кроком стало те, що я побачив роботу звукоінженера зсередини. Наш друг сім’ї, родом з Латвії, працював у шоу-бізнесі і одного разу я завітав за лаштунки одного з фестивалів та побачив, як звукоінженерія працює. Тоді мені здалося, що це якась магія: начебто він не робить ніяких дій, а все звучить ідеально. Авжеж, це було ілюзією.

Який це був рік?

Здається, 2009.

Тоді шоу-бізнес особливо був не для всіх. Увірватися було складно…

Я й не увірвався в індустрію. Це були поступові кроки від репетицій в підвалі до студії. Проте люди, з якими я ділився своїми планами, радили не ставати на цей шлях. Казали, що очікують безсонні ночі з артистами, різні конфлікти. Але я був молодим та амбітним. Авжеж, згодом від надмірної роботи та перевтоми я мав панічні атаки, з якими боровся два роки. Те, як роботу на студію демонструють інколи на шоу чи проєктах – воно насправді дуже романтизовано та відрізняється від реальності.

Романтична завіса впала і ви стикнулися з реальністю… Чим вони відрізнялася від сподівань?

Багато людей уявляють, що саундпродюсер сидиш за пультом в студії і просто кайфує. Ні, це робота в першу чергу з людьми. Абсолютно різними людьми. Де інколи треба власне его ставити на друге місце. І це треба просто прийняти.

Також я стикнувся з розумінням комерційного та некомерційного звучання. Кажуть, що саме комерційна пісня звучить багато гучніше. Проте справа не тільки у гучності.

Мені знадобилося 7 років, щоб зробити свій перший великий проєкт. Це сталося у 2016 році. До цього я відверто можу сказати – цей час я саме вчився працювати з різного рівня артистами.

Розкажіть, який це був проєкт?

Open Kids. У них вже був період трансформації, коли дівчата виросли і намагалися робити трішки інше звучання. Тоді став популярним k-pop, ми спробували його інтегрувати у пісню “Ексбойфренд”. І я буквально нещодавно заглянув в архів і зрозумів, що в нас було 5 різних варіантів цієї пісні. Це був пошук її в тексті, і в аранжуванні. І близько 5 днів ми з дівчатами писали вокал до неї.

Як думаєте, в чому був секрет Open Kids?

Вони чітко потрапили в аудиторію. Це було щось свіже, цікава музика для дітей. Я сам маю доньку, у неї також була мрія відвідати концерт Blackpink, вона шаленіє від цього гурту. Це зірки k-поп, які “вистрелили” і Open Kids мали такий же вайб.

Яка музика переважає в Україні зараз?

Наразі український шоу-бізнес працює трішки інакше, ніж раніше. Комерційним називалося більш естрадне звучання. Зараз основна задача – зробити так, аби пісня не тільки не виливалася по гучності, а й залишити її ідентичність та впізнаваний почерк.

Зараз головний супротивник музикантів – це штучний інтелект, який як і створює цей комерційний саунд.

Але найкраща порада для артиста – зробити у своєму зведенні щось “неправильно”, але зачепити слухача, щоб твій трек дійсно відрізнявся.

Якщо ми відкриємо топ-100 Apple Music чи Spotify, ми почуємо там пісні різної якості. Це говорить про те, що українці дуже хочуть споживати українське. Це те, що відгукується під час повномасштабного вторгнення.

Хто наразі із українських артистів вам подобається?

THE MANEKEN – це мультиартист, який випускає музику за покликом серця, а тому що це потрібно робити.

Мені подобається, як саме зараз почав звучати LAUD. Він дійшов до того, що знайшов своє звучання. Якщо подивитися на його минулі роботи, то він був у пошуку і це чутно. У треці для Нацвідбору-2026 Lightkeeper він був дійсно у своїй тарілці.

Щодо DOROFEEVA – я не завжди згоден з її звучанням, але у неї непоганий саунд. І це не просто комерційна історія. Вона експериментує і хоче зробити щось цікаве.

Ще та експериментаторка Клавдія Петрівна, де має місце гумор та сатира. Зараз в ТОПі Альона Омаргалієва – ось це відвертий комерційний саунд і він має право бути. Як і Аня Трінчер, Макс Барських. Не скажу, що я фанат такого стилю, але це заходить людям.

Як зараз, враховуючи вплив коротких форматів, змінюється музика?

Зараз багато чого диктують соціальні мережі. Я все ж таки мрію, що артисти писатимуть пісні саме заради творчості, а не щоб потрапити до трендів. Як це було з QUEEN, Pink Floyd, де альбом – це ціла історія.

Я бачу, що вже зараз є запит на пісні тривалістю 1:50. І ми вже можемо прийти до того, що пісня звучатиме 1:30.

Тенденція наступна: прибирають інтро,бридж, мінімалізується куплет, пісня часто починається з приспіву. І артисти стикатися із тим, що люди приходять на їхні концерти і пам’ятають тільки приспів з Тік-Току. Зараз такі реалії.

А якщо ми говоримо про Євробачення – там стандартно пісня 3:00, як утримати аудиторію?

Думаю тут має тримати шоу. Попри те, що Євробачення – пісенний конкурс, має бути і шоу, і меседж, який він може донести.

А що ви скажете про цьогорічну переможницю Dara та її пісню Bangaranga?

Скажу чесно: не побачив нічого такого у цій пісні, що мене б зачепило. Зараз у світу доволі депресивний стан і переважають мінорні мотиви.

І, можливо, тут спрацювало те, що пісня відрізнялася від усього загально. Але, на мій погляд, це звичайна поп-пісня, навіть по тексту. Але якщо люди проголосували, що DARA має перемогти, то це те, в чому ми зараз живемо.

Я б хотів, щоб Євробачення, яке я вважаю важливим конкурсом, впливало на людей і з точки зору меседжу та смаку. Не всі артисти йдуть з посилом. Мені здається, Україна завжди старалася якийсь меседж давати на Євробаченні.

Як вам цьогорічна заявка від України на Євробачення-2026 від LELEKA?

LELEKA принесла на Євробачення Україну. І це факт. Вона не намагалася когось копіювати. Класно, коли дивишся на артиста та відчуваєш, що у цього є українська лінія та ідентичність. Це особливо підкреслила бандура. LELEKA відчувалася водночас дуже жіночною та сильною.

Наразі Україна нічим не програє західним артистам ні по саунду, ні по номерах на Євробаченні, і це не заважає. Навіть той факт, що зараз у Львові український звукоінженер отримав «Греммі» за найкращий латиноамериканський інструментальний альбом, мені здається, дуже багато про що говорить.

Ми, навпаки, інколи диктуємо музичну моду. Мав ситуації, коли американці приїжджали до нас, щоб пережити український музичний експірієнс. І коли вони йшли на концерт, то казали: «Слухай, ми хотіли побачити щось українське, а побачили, як українці намагаються копіювати західних артистів». Весь світ хоче нас бачити справжніми, такими, якими ми є.

Конфіденційність роботи саундпродюсера

Як зазвичай артисти шукають саундпродюсерів?

У мене завжди працювало “сарафане радіо”.

За вашою думкою, як будується довіра між артистом та звукоінженером?

Можна спілкуватися скільки завгодно, мати метч, але довіра починається вже на студії. Артист, потрапляючи туди вперше, то вирішує, буде співпраця чи ні. Звукоінженер це не просто людина, яка записує музику та крутить ручки. Одночасно це і психолог, який має розуміти, в якому настрої сьогодні артист: чи готовий він сприймати критику (є ті, що не готові ніколи – сміється).

І слід пам’ятати, що звукоінженер не має бути людиною, яка весь час підсвічує негативні моменти. Довіра будується, коли є певна магія, а не коли тобі довіряються виправляти все, а ти просто тиснеш авторитетом.

У вас фактично немає фотографій з артистами, із якими ви працюєте. Чому?

Це моя філософія. Артист, який приходить на студію, наче повністю оголений. Для мене це близько до того, що лікар буде робити фото зі своїм пацієнтом. Артист стає перед мікрофоном, часто у нього не все вдається з першого разу. Буває, ти працюєш з перформером чи виконавцем, у якого вокал не найсильніша сторона. Але є та сама харизма, яка підкреслює його особистість. І це важливо підсвітити під час запису. Головне – втілити задумане у найкращий спосіб.

А з ким із артистів ви підписували договори із пунктами про конфіденційність?

Загалом це багато артистів, серед них TAYANNA, Dan Balan та інші. У мене є договори, за яким у разі розголошення конфіденційної інформації штраф 150 тисяч євро. В першу чергу це стосується зливу матеріалу. Особисті моменти так само фіксуються. Є артисти, для яких процес запису пісень не можливий без алкоголю. Інколи це додає їм вразливості. А документ – це захист.

А чи були у ваших договорах якісь дивні пункти?

Зазвичай ні. Це конфіденційність етапів роботи, особистого листування. Ну і як я зазначив самого матеріалу. Інколи бували ситуації, де артист прописує дедлайни роботи, а сам “губиться” і ми не можемо реалізувати роботу вчасно. А вина за це у документах зафіксована на звукоінженерові.

Виходить, що у вас є таймінги у зобов’язаннях, а у артиста немає?

Так. Але всі питання я зазвичай вирішую із юристами, а не артистами напряму. Як і момент оплати. Насправді так і має бути, бо губиться музична магія. Якщо я веду організаційні переговори напряму із артистом, а не з менеджментом, то все руйнується. Ви маємо вдвох займатися виключно музикою.

Чи є якась музична робота, якою через роки ви не задоволені?

Таких робіт багато. Я перфекціоніст, але саме я і є тією людиною, яка вчасно зупиняє артиста і говорить, що вже треба випускати матеріал.

Коли весь матеріал артист пише сам – він завжди багато сумнівається. І хоче зробити все ідеально. Але аудиторія не чекає.

Але скажу відверто, що як слухач я взагалі не слухаю свої роботи після випуску.

Серйозно? Чому?

Та я будь-які треки слухаю із позиції “вдалося” чи “не вдалося”, “комерційно” чи “не комерційно”. Наприклад, останній альбом Джастіна Бібера з комерційної точки зору звучання оформлений неправильно.

Продюсер просто ставив мікрофон у кімнаті, записуючи справжні звуки, які “підмішував” до професійного запису. Аби людина сама стала “аудіосвідком” цих подій. Зараз для слухача важливий настрій, який йому відгукується.

А що ви відчуваєте, коли чуєте свої пісні в людному місті і розумієте, що вони хіти?

Це невимовне відчуття (сміється – ред). Коли ти розумієш, що твою музику слухають мільйони слухачів по всьому світові. Я відверто цього ніколи не очікував. Як і того, що колись працюватиму із Даном Баланом. Я знав популярний гурт O-ZONE, танцював під неї в дитинстві, але ніколи не знав, що там співав Дан Балан. І ось настав етап моєї професійної трансформації, я пішов на курси Алекса Крамера, він саундпродюсер, який спрацював з Тіною Кароль, Jamala та іншими артистами. І саме він став тією людиною, яка познайомила мене з Даном Баланом.

І ось ми працюємо разом вже сім років.

Як ви вважаєте, чому Дан Балан мульти артист? Що можете особливого підкреслити у манері його роботи?

Він готовий витрачати на творчість. І мова тут не лише про багатство. Є артисти, які їздять на дорогих авто, але хочуть зробити пісню за маленькі кошти. Вони пишуться в погані мікрофони, бачачи в цьому виключно заробіток з мінімум внесків.

Дан думає про наповнення та ідентичність. Він віддасть усі гроші, щоб прийти до бажаного результату. Інколи, при створенні пісні ми віддавали звук на зведення ще чотирьом звукоінженерам. Саме Дан навчив мене відчувати музику.

Одного разу ми працювали над треком і Дан наполегливо просив “підняти гітару”. Я пручався, а йому було важливо, аби звучання було як на рок-концерті. Тоді я зрозумів: він говорить не про правила, а про атмосферу, відчуття.

Одного разу йому не сподобалася реверберація у пісні, тому він поставив звукозаписуючі прилади у Софійському соборі, адже саме там була потрібна йому реверберація.

Яка це була композиція?

Це був трек Love Maria від його проєкту Crazy Loop.

Наразі активно у музичну індустрію “влився” штучний інтелект. Він заважає чи навпаки, може полегшити роботу звукоінженерові?

Я за те, щоб використовувати штучний інтелект як інструмент, який буде допомагати у покращенні музики. У нас були ситуації, коли АІ ставав у пригоді. Наприклад, розкласти на різні доріжки матеріал, який записаний одним файлом.

Є плагіни, завдяки яким можна пришвидшити свою роботу. Наприклад, коли у артиста специфіка вокалу, що чутно сильно плямкання. Один плагін і питання вирішено. А раніше все потрібно було вирізати.

Коли АІ стає вже частиною творчості, я цього не підтримую. Це все ж таки не справжнє, машина без почуттів. Сказати, що він зараз негативно впливає на мою роботу? Ні. У моїй професії поки не існує штучного інтелекту, який міг би повністю звести пісню. Артисти високого рівня точно не будуть опускатися до цього рівня штучності.

Я маю друзів, які свідомо слухають плейлисти ШІ-музики. На жаль вже ці треки добралися і до українських радіостанцій – їх активно додають до ротації і будь-який молодий артист має боротися за місце в ротації зі штучним інтелектом. Так не має бути.

А як ви ставитеся до стилю funk? Він створений взагалі поза законами звукоінженерії…

Ми разом із братом маємо funk-проєкт neonix. Тому ( сміється – ред) я і сам слухаю фонк. Але, дійсно, для саундпродюсера, який мислить стандартно, це може відчуватися як музика поза всіма правилами. Ми часто із ним маємо творчі конфлікти: бували треки, які зводив я, йому не відчуваються, і навпаки.

Як зведення funk стало викликом для мене. Це в першу чергу овер використання дисторшн, яким і славиться цей жанр. Скажу так: я сприймаю цей жанр трішки гумористично. Проте funk-ком’юніті в Україні доволі велике і є на правду сильні артисти, під треки яких знімають сотні тисяч відео у Тікток.

Як думаєте, скільки проживе цей музичний жанр?

Фонк бере свій початок у Мемфісі. Наразі жанр поєднаний з бразильською культурою. Авжеж, я не думаю, що цей жанр стане базовий та затримається “на віки”.

Українські артисти цей жанр потрохи адаптують у свої треки.. Наприклад, Кажанна і її Boy.

У Кажанни дуже цікава творчість і якраз та, яку не можна назвати стандартною. Її вокал часто “кладуть” поверх усіх доріжок, проте це звучить цікаво. Раніше умовні школи “зведення” дійсно існували. Можна було розчути, що один трек у Нью-Йорку зводився, інший у Лос-Анджелесі, а деякі у пострадянських країнах. Зараз кордони у цьому плані відсутні: можна жити в Україні, навчатися у Берклі, отримувати міжнародний досвід. Я, наприклад, коли починав, не було доступу до відкритих курсів, ми користувалися «Настільною книгою звукорежисера» (сміється – ред.), де ти переймав кожну деталь.

Питання, яке випливає, щодо освіти: де зараз навчатися звукоінженерії? Що порадите молоді?

Я закінчив університет імені Карпенка-Карого. На жаль, мої очікування були більші, ніж те, що я отримав. Ну і нам одразу сказали, що ми навчимо вас тому, чому вчили нас. І не більше. Якщо ви хочете більшого – шукайте самі.

Однак, я дуже чекав, що нас у виші навчать писати та зводити оркестри – це нам точно обіцяли. Не склалося. Я сподіваюся, що наразі підхід змінився.

Раджу одне: навчатися всюди, де це можливо. Я свого часу напрошувався і асистентом, робити чай чи каву, аби побачити все середини. Деякі відмовляли, це життя. Першим відгукнувся Ярослав Вільчик із студії на Печерську, потім був Будинок Звукозапису.

Я бачив себе тільки в звукоінженерії і робив все для цього. Університет сьогодні може дати структуровані знання. Прошу маючи розмову із успішними звукоінжеренами у США, я питаю поради: “Як адаптуватися? Можливо піти навчатися до університету?”. На що вони відповідають: “У тебе що багато грошей?”. Спілкування – основний ключ до знань. Не треба соромитися спитатися чогось. Не обов’язково сьогодні йти навчатися до вишу, головне – шукати. Все відкрито: мережа, курси, YouTube, чат GPT.

Сайт Mix With The Masters – за підпискою у 15 доларів можна подивитися, як створюються світові хіти. Більша проблема – це готовність і бажання.

Зараз ви проживаєте у США і ще працюєте у звукорежисурі такого жанру, як християнська музика. Як ви прийшли, що вирішили робити таку музику?

Я зростав у християнському середовищі у Запоріжжі. Вдома завжди грала християнська музика, це були американські виконавці, адже ця музична течія там розвинена із 70-80х років минулого століття. Серед них був і Філ Дрісколл, з яким мені пощасливилося попрацювати у Німеччині колись.

В чому особливість цього музичного жанру?

Лірика спрямована на прославлення Бога, а також є вираженням особистого духовного стану, вдячності, віри та прагнення до світла й добра. Це музика, яка несе надію, мир і позитивне послання. Авжеж, це жанр, у якому немає місця нецензурній лексиці, вульгарним темам чи будь-якому неприйнятному контенту. Я можу описати, що це доволі чисте музичне середовище.

У своїй творчості навіть Джастин Бібер має християнський альбом під назвою «Freedom». Він видав його в період боротьби з панічними атаками, депресією, наркотиками. Саме ця музика тоді дала йому надію.

Наскільки я розумію, це окремий напрям шоу-бізнесу у США.

Так, у Америці склалося саме так. Навіть музична премія Grammy має категорії, присвячені християнській музиці. Це має власні плюси та мінуси. Мінус – це, мабуть, внутрішня “консервація”, яка буває у будь-якому жанрі.

Наприклад, музикант Брендон Лейк, який багато співпрацює з артистами, що мали наркотичну залежність. Це відображається на музиці, яку вони створюють. Ці треки про надію на краще. Це дійсно шоу-бізнес, де є місце великим грошам.

Навіть у цьому християнському шоу-бізнесі є піджанри. Як стандартний госпел, який всім відомий, є просто популярна музика, є танцювальна, а також worship. Її ключова тема – зміна особистості. Саме така музика часто звучить в американських церквах, адже вона поєднує прославлення Бога з особистим свідченням.

В Україні також присутня ця музична культура, але вона більше локалізована саме у церковних осередках.

З яким саме напрямком працюєте ви?

Worship. У цього стилю є своє звучання, наприклад, особливість барабанів, що відрізняється від звичайних. У цьому стилі часто пісні записуються у live-версії. Зазвичай люди їх співають у церквах, тому це зроблено для того, аби вони одразу відчули настрій та отримали той самий експірінс.

Часто це не створюється одним дублем, авжеж є пост-продакшн. Мова саме про вихідний матеріал.

Однак щодо виконання певних пісень – аби їх виконувати, потрібно платити за авторське право.

Тобто це покупки ліцензії на виконання?

Так, наприклад, якщо йде трансляція на YouTube і ти використовуєш пісні того чи іншого артиста, яка іменується Christian Commercial Music, то ти маєш придбати ліцензію. Існує навіть громада, яка відповідає за це і відстежує.

У такому випадку роялті йдуть артистові та авторові, яким цей трек належить. Ми не говоримо зараз про церкви, де є 100 людей. Мова про ті, чиї трансляції дивляться тисячі, інколи десятки тисяч користувачів.

З якими популярними артистами християнської музики вам довелося попрацювати?

Я працював із Bethany Wohrle, Alexander Pappas, David Funk, Chris McClarney, Benjamin William Hastings, Mack Brock. У християнській музиці це доволі впливові музичні імена. Вони їздять й у світові тури. Існують окремі лейбли, які видають лише християнську музику: Integrity Music, Bethel Music, Hillsong Music, Elevation Worship та інші.

Чому Україні ще потрібно повчитися в американських лейблів?

Я думаю, що головна різниця це в підході і системності. Зазвичай, якщо в США винаймають спеціаліста, то він дійсно розуміється у цій темі. Також там працюють по 100% передоплаті. Часто в Україні звукоінженер займається не своєю роботою, наприклад. виправленням певних моментів, що вже до тебе мав зробити інший спеціаліст. У Америці ти навряд чи таке зустрінеш.

Також інший підхід до дедлайнів, референсів та менше хаосу. Також наші артисти дуже часто не розуміють, що звукоінженер не буде вносити безкінечну кількість правок. У моєму контракті прописано безкоштовні три ревізії. Все інше – додаткова плата.

А чим наші спеціалісти кращі, в подібному порівнянні?

Наші – багатофункціональні та можуть майже все. В США одна людина вирівнює вокал, інша – музичні моменти. У нас це мультиспеціаліст, бо не вистачає кадрів. В Україні дуже багато креативу, але професіоналізм кульгає.

А щодо вразань авторства?

Так, в Америці майже усіх музикантів офіційно прописують у кредитсах. Авжеж, на стримінгах інколи це важко зробити, проте на сервісах BMI, ASAP включають усіх. В Україні, на жаль, такого немає. Проте ситуація вже набагато краща, ніж була декілька років тому.

З ким із українських артистів ви би хотіли попрацювати?

Було б цікаво попрацювати із KHAYAT, Пилипом Коляденком та його проєктом Phil It. ONUKA, The Maneken, із Jerry Heil цікаво було би щось поекспериментувати.

Та й серед молодих артистів я вже мав цікаве взаємодії. Наприклад, Gezweirdo та трек ГАДДЕМІТ. Він тримався близько трьох місяців у топі чартів.

Кого з молодих артистів ви би хотіли побачити на сцені Євробачення, з якими вже працювали?

Мені цікаво побачити на сцені Нацвідбору YARIMA. Ми з нею давно працюємо, і на продаж пісні разом робили, вона круто росте та розвивається як артистка.

Також я вважаю, що гурт The Armo гідний потрапити до Нацвідбору. Фронтмен гурту Роман мислить дуже нестандартно, у них вже є перемога на MUZVAR AWARDS, тому це точно може стати їхньою історією.