«Дядя вітя – умний парєнь» і «голосуй за кучму»: крінж та передвиборчі пісні в Україні й США
Коли на виборах Президента 1999 року з’явилася «Голосуй за Кучму, голосуй по уму» від Анні Лорак і Лері Віна, мало хто усвідомлював, що це і є перша в історії незалежної України передвиборча пісня (campaign song). Адже те, що в українських ЗМІ та законодавстві звикли називати «політичною агітацією», у найліпших традиціях «совєцького агітпропу», у США мало назву «музики політичних кампаній», під акомпанемент якої в історію входив майже кожен із 45 президентів. Отож, замість чергового «топу 10 зашкварних пісень-агіток», чому б не порівняти музичну історію обох країн? У чому різниця між нашими і їхніми виборами під музику? Чому співаки за океаном, на відміну від українських, займають проактивну позицію – тобто задають тон передвиборчій кампанії кандидата у президенти своєю творчістю, а не просто збирають «масовки» на «безкоштовних концертах за підтримки» чергового пана\пані Х?
Етап 1. Від козаків до янкі (передвиборча музика XVIII-XIX ст.)
За іронією долі, коли у 1775р. росіянські імперці остаточно знищили Запорізьку Січ, що напередодні, залишена без надійних союзників, пішла на невигідні умови Москви, на іншому континенті розпочалася боротьба за незалежність повстанців британських колоній, на боці яких згодом, завдяки дипломатичним здобуткам Бенджаміна Франкліна, виступила тодішня Франція (до слова 14 років по тому, вже самі французи переживуть власну революцію). І ось, якщо у наших предків був розвинений пласт козацької і народної музики, то в Америці XVIII до становлення своєї державності було дві ключові пісні: перша, Yankee Doodle – переписаний на свій лад похідний марш, яким британська армія висміювала «дурнуватих янкі», що з пером у капелюсі вдають із себе «денді» (macaroni), та друга – “God, Save Great Washington!” – майже калька тодішнього британського «God, Save the King!». Тому більшість монументальних державницьких музичних творів: гімнів, маршів, патріотичних, церемоніальних, революційних, протестних і народних пісень будуть написані у подальшій національній боротьбі за свободу від імперії та в активному виборчому процесі. А ось в Україні, на момент проголошення нашої незалежності у 1991р., нічого вигадувати не довелося: починаючи з Державного гімну (1865р.), Духовного гімну «Молитва за Україну» (1885р.) та Вічного революціонеру (1905р.) і до численних козацьких і народних пісень та маршів, ми отримали їх у національний спадок.
Та вже на цьому етапі маємо декілька відмінностей. По-перше, американці частіше оспівуватимуть цінності (свободу, незалежність, рівність, працю тощо) та власного лідера (напр. «Боже, збережи великого Вашингтона, Сина Вірджинії, войовничого, І зроби його сміливим, Захисти його від усіх ударів і всіх його ворогів» тощо), а в українських піснях – на лідера покладатися не доводитиметься (виняток хіба що у козацьких думах), тому у фокусі перебуватиме жадання свободи і власної землі, а також Україна як ідея, символ і цінність. А по-друге, ні про який «вождізм» на Новій Землі тоді і не йтиметься, адже у подальшому політичному процесі, з перших виборів, США підуть далі – кожний кандидат на найвищий пост балотуватиметься із власною піснею, що мусить містити не лише ЗАКЛИК (компонент власне агітації), але й чіткі програмні, ціннісні і змістові тези для легшого запам’ятовування під час «раллі» від містечка до містечка. І ось, перші «батьки засновники нації» дійсно вражають глибиною текстів, монументальністю форм та спробами переконати електорат, що саме вони заслуговують на представлення цінностей народу, гідного найвищої проби лідерства.
Батьки засновники США. Фото з Getty
Джон Адамз складатиме пісенну присягу і даватиме запевнення словами:
«Нехай слава Америки по світу лунає; Ніякі інтриги синів її від уряду не відлучать; Її гордість – Адамс; її закони – його вибір, І вони процвітатимуть, бо Свободу ніхто не потривожить. Тож єднайтеся серцем і руками, Як загін Леоніда, І присягніть Богу океану і землі; Що ніколи сини Колумбії не стануть рабами, Поки земля родить рослину, а море накочується хвилями.» (Adams and liberty)
Джефферсонівська «liberty» нагадуватиме про зовнішню тиранію та запобігання її повторення всередині країни: «Ніч вогню ще попереду, Тінь тирана крізь роки Вимагає, щоб ми стояли на колінах, або брали зброю І проливали кров замість сліз! Тож радійте, сини Колумбії, радійте! Тиранам ніколи не вклоняйтесь! Але віддайте серце, руки й голос За Джефферсона і свободу!» (Jefferson and liberty)
“Ура!” – співатимуть «Медісону, союзу та Америці» на фоні вже другої війни з Британською імперією (1812-1814рр.), коли Президент очолить національний супротив і поведе у війну з пісенними словами: «Тепер вороги свободи намагаються розділити наш щасливий союз, За який наші герої сміливо боролися, За який наші патріоти сміливо померли. Але всі їхні зусилля виявилися марними, Храм все ще непохитний стоїть, Ні сила фракцій його не зрушить, Ні руки повстанців його не знищать.» (Madison and liberty).
Власне у тій війні і народиться знаменитий сьогодні Американський державний гімн «The Star-Spangled Banner» як зразок більш зрілої, національно оформленої політичної музики, що дозволить наступному Президенту Монро підняти рівень вимог до кандидатів ще вище словами його передвиборчої пісні:
«О скажи, суверенний народе, чий голос є законом, Чия воля є верховною і тримає фракцію в страху, Хто керуватиме дорогоцінним судном Союзу, Сядьте за кермо і мудро ведіть її курс. Серед найкращих пілотів скажи, хто веде групу, О! Скажіть, суверенний народе, який, який це чоловік?» (Monroe and Tompkins)
Звісно пісня містить агітаційний компонент, адже відповідь на запитання – «Монро – так!», але було б безумством ігнорувати високе місце, яке відводиться у тексті випробовуванню чеснот кандидата, його репутації, сумління й принциповості. Проте вже його наступник, Джон Квінсі Адамз, в епоху відносної стабільності (the era of good feelings) й благополуччя, розколить партію Демократів-Республіканців навпіл і започаткує тренд на прості «чорно-білі тексти», сповнені гострих соціальних питань і критики опонентів.
Етап 2. Чорно-білі музичні агітки і підліткова держава (XIX СТ.)
«Підлітковим» етапом можна назвати перші власне внутрішньо-політичні змагання – тексти пісень спрощуються до вихваляння свого кандидата (політичні оди) і критики та висміювання опонента, а тому більшість українських «пісень-агіток» нагадують саме його (детальний розбір із прикладами у відео автора).
Візьмімо хоча б наступні невмирущі передвиборчі хіти наших співаків:
- «Голосуй за Кучму» – Анні Лорак і Леррі Він (1999р.). Аргументом голосувати Л. Кучму на думку виконавців є: «аби спати спокійно вночі», бо він – не «червона брехня» (тобто не комуніст), «бо за нього голосує молодь» і це «по уму», бо «нам не потрібна війна» і «він збереже наше майбутнє» – дві останні тези взагалі ґрунтуються на страху і залякуванні електорату.
30 листопада 1999 року – інавгурація Леоніда Кучми
- «Юля косу носить» – гурт XS (2004р.)просуває Ю. Тимошенко: бо «в неї є жіноча краса» («тендітна, ніжна, іде мов пливе») і «жіноча сила», «якої триста мужиків не мають», а також у неї «крильця янгола», якими вона «пригріє, обійме й приголубить». Однак чомусь із «добра», яке Юля «посіє», вона «зло покосить» – протиставлення СВІЙ-ЧУЖИЙ тут, вочевидь, зіграло злий жарт із самою політкинею.
- «Януковіч молодєц» – MC Annuta (2013р.) – реп-ода президенту-утікачеві, підхоплена «антимайданом», закликала підтримувати Януковича: бо він – «молодєц», завдяки якому «ми не вступили в ЄС», що «хоче наш чорнозем», і тому Янукович «врятував нас від ЄС, інакше був би капєц», а ще він – «умний парєнь», бо «певно він щось розуміє». Ну, а на завершення у тексті зашили ще й наратив про брацькі народи: «Дядя путін і мєдвєдєв, давайтє ґаза нам – ми же вам, ми же братья вам».
Цей підхід до політагітації мені нагадав початок-середину XIX ст. у США. За ілюстрацію візьмімо хоча б Президента Гаррісона (1840р.), якому його прихильники змайструвати велетенську кулю із гаслами за свого улюбленця та із критикою його опонента Ван Б’юрена, аби з міста до міста котити її мов м’яч, співаючи: «О, хто чув гучний шум і гуркіт, що котиться країною? За Тіппеканое та Тайлера то крутиться м’яч, і з ним ми поб’ємо маленького Вана, Ван Ван — виснажена (буквально «зношена») людина , і з ним ми поб’ємо Маленького Вана». Така музична меміфікація, театралізація і висміювання зросту опонента – Ван Б’юрен став найнижчим президентом в історії США, а також залучення «чорного піару» – були не винятком, а радше правилом цього періоду аж до епохи Лінкольна.
Та сама агітаційна куля Вілльяма Генрі Гаррісона, 1840р.
Пісня Гаррісона продовжувала: «Най вони собі говорять про міцний сидр і дерев’яні хижі, це лише допоможе пришвидшити м’яч за Тіппеканое та Тайлеру, і з ним ми поб’ємо Маленького Вана» – цими словами, а також візуальними листівками, кандидат від партії Вігів буквально обертав звинувачення опонентів у алкоголізмі і некомпетентності (мовляв «він живе у дерев’яній хижі десь там на Фронтирі») на власну перевагу. На листівці він роздає солдатам міцний сидр як той, хто добре знається на важкості життя простих американців із західного прикордоння у той час, коли із Б’юрена було зліплено образ зажирілого багатія, якому не відомі проблеми простих мігрантів і робочих.
Перший передвиборчий мем, кампанія Президента Вільяма Генрі Гаррісона, 1840р.
Та спільним суттєвим недоліком таких пісень є їдка критика і глум над опонентом, нагнітанням зовнішніх загроз чи хвалебні пасажі на адресу улюбленого кандидата. Американські пісні на початку XIX ст. буквально «виспівують» шлях до Білого дому, однак їм все ж вдається артикулювати і змістовні тези політичних програм – те, чого бракує їхнім українським аналогам вже на почату 2000-х – за більш, як 160 років потому.
Замість інформувати виборця піснею, наші політики зводять музику до розваги й емоційного впливу – це немов кандидат, що стоїть із лютнею під вікном електорату, співаючи оду самому собі чи, то пак, приймає хвалебну оду від, скажімо, закуплених Таврійських ігор в межах акції «Обери майбутнє». Тоді під вибори 1999р. ціла плеяда українських зірок виконували свої «бардзо вживані», місцями ніяким чином недотичні до політичного життя країни пісні на «безкоштовних концертах» за Л. Кучму.
Пізніше у 2001р. на фоні вбивства Георгія Гонгадзе, протестів «Україна без Кучми» і, як наслідок, стрімкого падіння рейтингу президента, Таврійські ігри знову прийдуть на допомогу Л. Кучмі із туром “Україна. Президент. Стабільність” та тією ж плеядою зірочок: Наталя Могилевська, Олександр Пономарьов, Ірина Білик, Таїсія Повалій, Каріна Плай, Руслана, Віктор Павлік та гурти “Скрябін”, “Грін Грей”, “Друга Ріка”, “Іграшки”, “4 королі”. У другій “благодійній соціально-мистецькій акції” гурт “Океан Ельзи” участі вже не брав.
Етап 3. із кризи у президенти Під музичний джингл (XX СТ.)
У кожної держави наступає етап дорослішання. Для США це період Громадянської війни та Президенство Лінкольна – передвиборча музика поступово відмовляється від чорного піару, поглиблює позитивний образ кандидата, що бореться за право розв’язати глибокі внутрішні конфлікти і протиріччя країни, та підіймає гострі соціальні проблеми. Аналогічний тренд логічним було б припустити в Україні після ТРЬОХ РЕВОЛЮЦІЙ – Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Та зачекайте з висновками, адже на вас чекає черговий парадокс.
Громадянська війна у США, 1861р.
Зіграймо у гру на уяву. Уявіть, що ваша країна пережила одну з найбільших і кривавих революцій, виборовши право на власну, оновлену національну ідентичність без рабства – буквального чи політичного (скажімо, політичної й інформаційної залежності від «північного сусіда») і ось, у вас президентські вибори. Про що саме мають, на вашу думку, співати передвиборчі кампанії?
У США американський виборець почує: «УРА вибору нації! Наш отаман такий хоробрий і такий вірний; Ми підемо за Велику Реформацію!», а поруч натовп вигукує: «За свободу і за Лінкольна!», який обіцяє виконати ті самі революційні вимоги відмови від рабства, а його наступники своїми «агітками» змагатимуться за право продовжити справу нації. Так, Улісіс С. Грант, герой громадянської війни, своєю піснею “Grant, Grant, Grant” обіцятиме «примусити Ку клукс клан тремтіти від страху» (1868, 1872). До перемоги і захисту усієї країни під кольорами національного стягу маршируватимуть за В. МакКінлі та з гаслами наступу й американського імперіалізму у Латинській Америці за Т. Рузвельта (під час Філіпінсько-Американської війни 1899-1902).
А ось український виборець помітить іншу тенденцію: наша музика революцій залишається осторонь від виборчого процесу, а пісні власне передвиборчого жанру нашим «політтехнологам» вдається дивовижно спримітивізувати й обеззубити.
Помаранчева музика і перший революційних протест
Першою власне революційно-протестною народною піснею стає «Разом нас багато» – пісня-колаж із протестних гасел Помаранчевої революції під музичним аранжуванням гурту TNMK. Передвиборчою її робить народ, що виборює право на вільні виборі і до президенства приносить В. Ющенко буквально на руках. Останній згодом дистанціюється від пісні після її провалу на Євробаченні. До слова у євровізійній версії до виступу додали ще й слова про брацькі народи: рос. «Вместе мы едины, мы не победимы».
Загалом «Помаранчева музика» – це 17-денний музичний марафон із власне українських протестних і патріотичних пісень, що рухали політичний процес голосами українських музикантів (гурт «ВВ» на чолі з Олегом Скрипкою, Святослав Вакарчук зі своїм «Океаном Ельзи», гурт «Мандри», Тарас Чубай із «Плачу Єремії», Олександр Пономарьов, Оксана Білозір, Марія Бурмака, Тарас Петриненко, гурти «Танок На Майдані Конго», «Тартак», «Гайдамаки», «Нумер 482», «De Шифер», «Піккардійська терція» та ін.). Повний плейлист тут. Це був перший і поки що останній випадок такої активної власне української музики в політиці, але передвиборчої пісні як жанру більше не з’явилося.
Водночас свої вже написані, здебільшого російськомовні, пісні віддали на підтримку В. Януковича в межах музичного туру «Ми діти твої, Україно!» та «Молодь – проти! Молодь – за!» Ані Лорак, Ірина Білик, Наталя Могилевська, Олена Вінницька, Віктор Павлік, Каріна Плай, Асія Ахат, Ірина Шинкарук, “Скрябін”, “Грін Грей”, “Алібі” та інші за даними Української правди. Деякі, як от Скрябін, зізнаватимуться згодом у тиску і шантажі, якими їх змушували брати участь у концертах за Януковича. А деякі ідейники перевзуються або, як самокритично зауважила тоді Наталія Могилевська, – стануть «с*камі» і «крисамі». (Власне сама співачка, віддана ідеям В. Януковича, на виборах вже 2010р. стане «довіреною особою» Юлії Тимошенко в Криму).
З Україною в серці – без змісту у тексті
Підгледівши мегауспішну музичну кампанію Барака Обами у 2008р., що використовавал риторику надії і сучасні популярні пісні, українські політики вирішують заспівати свій електорат до посиніння вже на виборах 2010р. Зокрема, відзначилася тоді Ю. Тимошенко з її туром «З Україною в серці». За леді БЮТ Україною поїде помамарачевий співочий батальйон і декілька перекуплених у Партії Регіонів музик (див. нижче).
Диск «З Україною в серці» (Ані Лорак, Руслана, Потап, Настя Каменских, Олександр Пономарьов, Тіна Кароль, Ірина Білик, ТНМК, ТіК, Мед Хедс ХL, Друга Ріка, Влад Цвєтаєв, Павло Зібров і команда, Наталя Могилевська, Воплі Відоплясова).
Та особливих пісень під вибори у альбомі було катма. «Юля – Україна» від NK та Потапа (2010р.) пропонувала виборцеві жінку, що «силою слова нас всіх веде», що правда куди саме веде пісня не уточнювала. Натомість і Юля, і ототожнена з нею Україна – єдині, а тому мали стати патріотичним аргументом обирати політкиню як і те, що у неї «красиве обличчя, з блакитним небом в очах» і що вона «любить Україну».
Дещо більше змісту ми почули у спільному треку учасників туру «З Україною в серці», що переконували нас у тому, яка «надійна і міцна» ВОНА, аби вести нас «в майбутнє світлий шлях» і тому не можна «втрачати вибір свій». Аргументом голосувати саме за червого-білу кандидатку стало те, що «вона віддала червоне серце нам так сміло», «її серце – оберіг» і тому, що «на все свої причини, планети, континенти і країни – все змінюється швидко і потребує руху». Політично-патріотична ода жінці-країні, здається, була націлена на об’єднання і надхнення часів Помаранчевої революції, та повторити успіх Ющенка не вдається, особливо після фактичних прорахунків тодішньої влади. А нових аргументів від цілком потенційної першої ПРЕЗИДЕНТКИ в історії України виборець так і не почув.
Вже на наступних парламентських виборах 2012р. та президентських виборах 2019р., що правда, батальйон перефарбує афіші передвиборчих концертів знову за Партію Регіонів, екс-регіоналів та інші партії.
Фото з матеріалу Дарини Рогачук, 2018р.
Музика революції гідності 2013-2014рр.
Наступна революція дійсно докорінно змінить колективну ідентичність і самоусвідомлення українців, однак її музика залишиться в плейлістах, а не на трибунах передвоборчої кампанії.
На виборах 2014р. та 2019р., здавалося б, оптова закупівля співаків припинилася і ми очікували почути власне передвиборчу пісню від кожного із тоді ключових претендентів на пост Президента. Та звички помирають повільно.
Передвиборча кампанія 2014р. проводилася у «турбо-режимі», із значною мілітариською естетикою та аскетизмом на зовнішніх безпекових загроз, тому замість кампанійних пісень ми побачили роботу на місцевих політичних осередках політиків і засилля «джинси» із тезою: «Петро Порошенко стане Президентом ще в першому турі виборів» та залякування нападом путіна як аргументом якомога швидше проголосувати за потрібного кандидата (деталі див. Опора.org)
Мабуть співставною із Революцією Гідності, музика якої була надто масштабною, ніж мізерні кампанії тодішніх постреволюційних кандидатів у президенти, у політично-музичному вимірі можна вважати епоху Франкліна Рузвельта, що не лише виведе країну із Великої депресії, а Європу – із Другої Світовою передвиборчою піснею «Щасливі дні знову повертаються», але й встановить тренд на зовсім інші передвиборчі пісні. Цей джазовий хіт не згадуватиме його імені і не міститиме прямої критики опонентів. Натомість своєю заразною мелодією, тим, що пізніше назвуть «джинглом», він даруватиме слухачеві надію, позитив, віру у майбутнє і пом’якшуватиме палкі і гострі виступи самого «президента на візку». Та позитивні політичні «джингли» у виконанні наших політиків будуть занадто застарілими, адже суто змістовно, починаючи з медійної революції Білла Клінтона, розпочнеться епоха музичних політичних маніфестів – низка співаків буквально випереджатимуть та творитимуть політичну думку своїми піснями. Візьміть хоча б Мадонну, творчість якої ми якось оглядали в контексті нового альбому Jerry Heil.
Етап 4. Зріла держава – зрілі Музичні маніфести
У США, починаючи з Біла Клінтона, на сцені якого спільну передвиборчу пісню «Don’t stop!» співав сам Майкл Джексон, Джорджа Буша Молодшого із його одою сільській Америці «Only in America» та власне молодого Барака Обами із цілою плеядою ідейних співаків, що буквально дослівно покладуть на музику текст його легендарної промови «Yes, we can!», між нами і ними буде одна величезна відмінність. По-перше, наших власне «передвиборчих хітів» – мов кіт наплакав, а по-друге, і ті пісні, що закуповувалися оптом для агітаційних концертів, вражали своєю політичною незрілістю. Пісні, які Обама добирав для власної кампанії із самого початку писалися як політичні маніфести і гармонійно лягали в русло його власної програми. Теж саме можна сказати про передвиборчу пісню Джо Байдена «We take care of our own» і цьогорічну кампанійну пісню Камали Гарріс «Freedom», яку ми раніше оглядали тут. Піснями же наших політичних кампаній завжди бракувало власне позитивної маніфестації цінностей і програми дій – те, що відрізняє пісні-маніфести від патріотичних, революційних і протестних пісень.
Так, у 2019р. власною творчістю загалом, але не конкретною піснею, що відображала б нову передвиборчу кампанію, П. Порошенка підтримали Марійка Бурмака, Тарас Компаніченко, фронтмен гурту “Мандри” Сергій Фома, соліст гурту “Плач Єремії” Тарас Чубай, співак Тарас Петриненко і співачка Софія Федина.
Про підтримку ж В. Зеленського суто словесно натякнули в соцмережах Гайтана, Камалія, Оля Полякова та ін. Однак в історію тих виборів увійшли дві саме передвиборчі пісні: шоколадно-лайняний шлягер «Циклони» від гурту ТіК та російськомовна «Слуга народу».
Відео-робота та пісня «Циклони», перевершуючи найогидніші зразки чорного піару початку XIX ст., вдається до критики опонентів та індоктринації совєцкої тези про брудну політику і політиків, а також про негативне голосування – голосуй проти, бо довкола – лише лайно. Весна і вибори, на думку автора пісні, виявляють, де і хто «наклав» та, вочевидь, розпочинають передвиборчі «лайно-циклони». Тут маємо і «недолюстрованих, перефарбованих, з вилами й косами на постаменті», «голих і босих, що йдуть в президенти»; і «стару кобилу» «тьотю Юлю», яка тягне в безгрошів’я народ; і ототожнення нашого «Владіміра» власне із «владіміром ху…». Тому країна вимушена обирати «якогось там лідера» тоді, коли автору пісні «в шоколаді трохи ліпше, ніж у лайні». До речі, слова пісні перед виборами дійсно з’ялялися на бігбордах як агітація проти одного з кандидатів.
Хіт групи «ТІК» «Циклони» сприймався як прихована агітація за Петра Порошенка
Усвідомлено чи ні, але гурт спробував створити те, що на Заході називають «політичною ґлі» (political glee) – пісню для масового хорового виконання із гостро сатричними політичними темами і простою повторюваною мелодією для виконання на раллі, у тексті якої не гребували погрозами, образами, стереотипами, упередженнями, пропагандою та маніпуляціями. Проблема лише у тому, що цей жанр відмер разом із VIII століттям чи, то пак, славетним «листом від козаків турецькому султану». Ба більше, все ж «ґлі» пропонували вихід із політичної скрути тоді, як ТіК пропонують нам густу солодку масу, кольору того ж самого циклону, який критикують на підтримку цілком очевидного тоді кандидата. На жаль, ця пісня стала квінтесенцією совєцкого мислення і та протестного голосування, власне як і дещо сучасніша російськомовна пісня від тодішнього кандидата В. Зеленського.
Написала у 2015р. Дмитром Шуровим, що на момент створення «Слуги народу» і не підозрював про політичні амбіції чи передвиборче позиціонування власної пісні, їй як і однойменному серіалу дійсно судилося стати агітаційними чи то пак, агітпропними. Та з яким меседжем вона увійшла в історію?
Постер першого сезону серіалу «Слуга народу»
З однієї сторони цілком у руслі медійної кампанії Дональда Трампа у США (2016р.), прихильників Брекзиту у Великій Британії (2016р.) та популістів у Європі (2016-2020рр.) кампанія Зеленського поставила за ціль критику політиків минулого, державні інституції та офіційні ЗМІ, а тому створювала образ несистемного «антиполітика», людини з народу. Ось, він любить свого собаку, дружину і країну та мов «супермен» справляється із труднощами звичайних людей. Але є у нього природнє вроджене бажання служити народу, для чого у нього є і честь, і гідність, і визнання. А з іншої – пісня містить приховану критику влади: її нахабність та жадання «персональних літаків» та вдаваності – «на животі наб’ю тату – Слуга народу». Про позитивну повістку і власне новий шлях пісня мовчить, як і почасти тодішня кампанія кандидата, тому вибір знову зводився до протестного голосування.
***
І ось, переслухавши всю передвиборчу вибірку, місцями зі сміхом, місцями зі сльозами від у усвідомлення втраченого політично-музичного потенціалу, який міг би стати історією держави, а став історією невдалих політтехнологічних експериментів – здебільшого зразка сенсів XIX століття, мені все ж вдалося відшукати те, що випередило свій час.
У творчості гурту «Скрябін» знаходимо щонайменше дві передвиборчі пісні, які окрім агітації містять власне ознаки зрілого політичного маніфесту.
По-перше, це «Танець пінгвіна» (1998р.) на підтримку партії «Зелених», який пропонує протест проти засилля чужих у власному домі, неволі і контролю, що виміщується у «танець пінгвіна» – символ непокори і спротиву, та підкреслює корінь проблеми: «люди ті, що думають мало» і заклик змінити для наступних поколінь (символ «трави на затоптаній зимній підлозі») країну.
По-друге, це «Озимі люди» (2002р.) на підтримку партії «Озиме покоління», від якої не залишилося і медійного сліду. Там співак пропонує метафору окуляр – реалістичного і чесного погляду на політику, індивідуальну відповідальність за вибір шляху та навичку «любити платити, шоби потім цінити». Концепт озимих ілюдей як втілення самодостатності, незалежності і відповідальної свободи – це формула вирішення проблеми: «чіжі навколо».
Згодом співак відійде від передвиборчих концертів та не від політики і вже у його пісні «Люди – мов кораблі» матимемо глибоко-політичну метафору «корабля» – як людини і розрізненого соціуму водночас, що пливе над «глибокими водами» небезпеки поки не об’єднається з іншими кораблями на дні. Окрім зовнішньої загроз і боротьби – зло, що зачаїлося десь в океані, та всевидячий Океан, є ще й внутрішні – «ті, хто помагають кораблям недопливти до берега», «ті, хто хотів стати героями війни» за рахунок кораблів, «щурі», що прогризають дно кораблям, і вітри медіа, що відволікають нашу увагу від «щурів». Отож, недивно, що зневірені і втомлені душі кораблів прибиває до берега, але якщо ти шукаєш правду і хочеш вірити, тобі все одно доведеться виходити в море – у море політики.
Більше розборів музичних тем з Є!Нота на каналі CoggiCon
Євген Плахотнюк
