Olena Karas представляє [metanoia] — двоактний альбом про внутрішню трансформацію

Ми звикли говорити про зміни як про точку переходу: було «до» — стало «після». Проте внутрішня трансформація рідко відбувається так просто. Між руйнуванням старого і появою нового існує простір невизначеності — зі страхом, злістю, болем, прийняттям і поступовим поверненням довіри до себе.

Саме цей простір досліджує [metanoia] — двоактний альбом-вистава української музикантки, композиторки та сонграйтерки Olena Karas.

Назва [metanoia] походить від давньогрецького μετάνοια і означає глибоку внутрішню зміну — трансформацію способу мислення, світогляду та ставлення до життя. В альбомі ця ідея стає основою не лише змісту, а й самої музичної драматургії.

Альбом складається з десяти композицій, але задуманий як один твір. Музичні рефрени, цитування та повторювані образи переходять із пісні в пісню, повертаються і змінюють своє значення.

Перший акт — подорож найтемнішими станами людського досвіду. Старі опори руйнуються, людина опиняється в хаосі, зустрічається зі страхом, болем і злістю. Його драматичними вершинами стали вже випущені сингли «відпусти штурвал» та «тільки б не назавжди».

Другий акт відкриває «посеред полину» — один із фокус-треків, який виходить одночасно з релізом альбому. Це пісня про можливість нового життя після пережитого — не про повернення до того, ким людина була раніше, а про прийняття досвіду як частини нового себе.

Ще один фокус-трек — «я пам’ятаю» — легка танцювальна композиція з виразним хуком, що досліджує тіло як носія пам’яті. Загалом другий акт веде слухача від прийняття пережитого до відновлення внутрішньої опори, довіри до себе й відчуття свободи.

Музично [metanoia] поєднує fusion, джаз та експериментальну музику з елементами електроніки й живих інструментів. Основою звучання залишаються голос і фортепіано. Над альбомом працювали Олена Карась (Olena Karas) та Даніїл Зубков (Lucas Bird).

Разом з альбомом виходить відео «посеред полину» — фінальна частина концептуальної відеотрилогії [metanoia], режисеркою якої стала Ліка Мірошниченко.

Перші дві роботи існували всередині театру: у «відпусти штурвал» він ставав простором внутрішнього стану героїні та втрати контролю, а в «тільки б не назавжди» порожня глядацька зала перетворювала особисте переживання на образ колективної втрати. У фіналі стіни зникають.

«Посеред полину» знято на кіноплівку із залученням спеціальної аналогової техніки. Історія виходить із замкненого простору театру у відкритий український ландшафт. Природа перестає бути фоном і стає повноцінною учасницею історії — простором пам’яті, спільності та зв’язку поколінь.

У візуальній мові кліпу з’являються відсилання до українського поетичного кіно. Яблуко, яке протягом трилогії існувало як прихований візуальний код, матеріалізується. Героїня залишається в кадрі одна, але вже не виглядає самотньою — вона стає частиною більшого: спільної історії та колективного переживання.

Відеотрилогія стає одним зі способів прожити історію поза межами самої музики. За візуальну мову та цілісність концепції [metanoia] разом з Оленою відповідає креативна директорка проєкту Христина Бурдим. Музика тут стає частиною ширшого висловлювання, що поєднує відео, тіло, простір і запах.

У колаборації з парфумеркою Юлією Шаповаловою та брендом Taura створено два аромати, кожен із яких відповідає одному з актів альбому. Ще одним носієм історії стає тіло — через хореографію та пластичний перформанс.

Кульмінацією проєкту стане прем’єра [metanoia] як двоактного альбому-вистави у Києві. У сценічній версії музика отримає продовження через хореографію, світло, сценографію, костюми та ольфакторний дизайн. На гостей події чекатиме широкий музичний склад: барабани, бас-гітара, клавішні, духова секція та вокальний ансамбль.

Також окремо для вистави буде розширено музичну форму альбому. Глядачі почують усі композиції [metanoia], проте концертна версія не буде тотожною тій, що з’явиться на стримінгових платформах. Між піснями та всередині драматургії з’являться додаткові музичні частини й композиції, створені спеціально для перформансу. Вони не увійдуть до повноформатного релізу й існуватимуть лише наживо.

«Я прагну втілити [metanoia] у її найповнішій формі — створити простір, у якому можна прожити емоції, про які ми так часто мовчимо. Я вірю, що саме мистецтво відкриває можливість для чесного діалогу й допомагає зрозуміти, що навіть у найскладніших переживаннях ми не самотні», — Olena Karas.

Українське мистецтво сьогодні дедалі частіше тяжіє до великих, цілісних висловлювань. Масштаб досвіду, який ми проживаємо, складно вмістити в одну пісню чи один образ — він потребує різних мов і форм.

Такі роботи дають можливість упізнати власний досвід у чужому, прожити складні емоції й не залишатися з ними наодинці. А з часом мистецтво, яке сьогодні допомагає нам осмислювати цей досвід, набуде ще одного значення — стане свідченням часу, в якому ми жили, змінювалися, втрачали, відновлювалися, а подекуди — просто виживали.

Нагадуємо, що раніше renie cares та Olena Karas презентували спільну роботу “правила гри”.