«Почуття людей не змінилися»: Alexjazz про «Поетику», Розстріляне відродження та переосмислення української культури

Alexjazz презентував концептуальний EP «Поетика», у якому переосмислює вірші п’яти представників Розстріляного відродження — Павла Тичини, Дмитра Загула, Михайля Семенка, Ладі Могилянської та Максима Рильського. П’ять текстів, написаних майже століття тому, отримали сучасне музичне прочитання в жанрі альтернативи та пост-панку, зберігаючи при цьому оригінальну поетичну основу. В інтерв’ю Alexjazz розповідає про роботу над «Поетикою», особисте переосмислення української культурної спадщини та те, чому поезія Розстріляного відродження продовжує звучати актуально сьогодні.

Ти починав з репу, що змусило тебе змінити звучання з репу на пост-панк? 

Випадково. Я неочікувано для себе створив пісню “Смутний”, яка відкрила зовсім іншу мою сторону. Мені захотілося співати, працювати із іншими художніми формами та сенсами. Загалом і в репі я завжди був переважно ліриком, але теперішній жанр ще більше дає розвивати цю мою тяглість до лірики, меланхолії та смутку. 

Але я завдячую цьому перевтіленню саундпродюсерам 5entave та paashee. Завдяки їхньому експерименту зі звуком нам і вдалося відкрити цю іншу жанрову сторону. 

Як взагалі змінилися теми, які ти хочеш піднімати в творчості  за ці роки війни?

Кардинально змінились. Я зараз працюю із нашою культурною спадщиною, тож і відповідно контекст значно інакший. Тут треба бережно ставитись, бо це як святиня. Повномасштабне вторгнення змусило більше самоідентифікуватися. Чесно, зараз не дуже можу слухати те, що колись писав. Якийсь той сторітелінг став ніби чужим. Інша реальність, інше відчуття світу тепер. 

Але ж, окрім пісень на вірші, я пишу і пісні на свої тексти. І після роботи над піснями на вірші в мене вимоги до себе значно завищились. Бо тепер я хочу, щоб мої тексти не виглядали примітивними, були цікавими і не вибивалися із загальної сенсовної і художньої палітри моїх треків.

Твій трек «Смутний» уже має мільйони прослуховувань. Він став для тебе своєрідною точкою перелому й дав новий поштовх творчості. Що в цій пісні ти сам почув такого, чого раніше не було у твоїй музиці? 

Що я можу співати…

А якщо серйозно, ця пісня виникла в якийсь правильний момент. Коли мені показали цей вірш вперше, я відразу придумав мелодію на ходу, записав на диктофон і далі вже працював над фіналізацією. Все, як каже Рік Рубін, було своєрідним фільтром між всесвітом і мистецтвом.

Розкажи про свій лейбл «ГРАЙ» — як він утворився, в чому його особливість, які артисти є на лейблі, як бачите свій розвиток як лейблу?

До лейблу “ГРАЙ” десь 3-4 роки я працював на іншому лейблі “Past Future Jam”, але в нас із партнером по лейблу не співпали цінності, і нами обома було прийнято рішення, що каталог, з яким я працював, я переношу на свій новостворений “ГРАЙ”. Тож у 2022 ми стартували із каталогом 100+ релізів. 

Перші роки були стихійними і хаотичними — багато наших треків залітали в ТікТок і собі неслися. Зараз це якось так вже не працює, принаймні у нас. Працює систематична робота, а не хаотичний підхід. 

За різні роки ми випускали багато артистів — paashee, Mykola Vynar, Тулим, Zombo, Ядерна Могила, Asket тощо. Хтось пішов на інші лейбли, хтось став рідше випускатися, бо долучився до війська. Це були переважно реп-артисти, але в останні роки ми почали випускати і музику інших жанрів. 

Нещодавно ми почали працювати із  гуртом МОВА, який переосмислює музику 1970–80-х. На мою думку, роблять це дуже смачно. 

Тож зараз вбачаємо однією з місій лейблу, як і в моєму випадку як артиста, популяризацію української культурної спадщини.  

Як зʼявилася ідея ЕР «Поетика»?

Ця назва вже давно була в нотатках мого телефону, адже я давно хотів створити щось цілісне. Бо до того я випускав лише синглами — 10 окремих синглів на вірші поетів і ще багато треків на свої вірші. Востаннє альбом я випускав у 2021, і це був хіп-хоп. 

Саме тому я самотужки написав грантовий проєкт до Українського культурного фонду, щоб створити цілісний продукт, а саме мініальбом із 5 треків на вірші поетів доби Розстріляного Відродження. От і назва із нотаток знадобилася.

Прямому значенню ця назва, мабуть, не дуже відповідає, бо ми ж не вивчаємо будову, структуру та художні засоби літературних творів. Але саме від будови, структури та художніх засобів, в тому числі, залежало, чи буде резонувати цей вірш, щоб працювати із ним. 

Як відбувався відбір: чому саме ці вірші і ці автори потрапляють в альбом?

Я ставив перед собою завдання взяти 5 окремих віршів 5 різних поетів, але не якихось конкретних поетів, а саме віршів, які будуть резонувати із моїм світосприйняттям та внутрішнім станом в той момент. І ще важливим критерієм була актуальність у нашому часі. 

Тож відбір відбувався, скоріше за все, за віршами, а вже далі ми занурювалися в контекст самих авторів, їхні біографії. 

Чи був текст на альбомі, який змінив твоє ставлення до самого автора після того, як ти глибше занурився в його біографію?

Із віршами Павла Тичини та Михайля Семенка я вже раніше працював. А от із віршами Дмитра Загула, Ладю Могилянської та Максима Рильського ще не доводилося. 

Ставлення в мене ні до кого не змінювалося, бо я ж знав, що працюю із віршами авторів трагічної сторінки історії. 

Скоріше за все, це були цікаві відкриття. 

Наприклад, Ладю Могилянську я до того не знав. Воно й не дивно, в інтернеті є лише близько 25 її віршів. 

Максим Рильський свою першу збірку написав у 15! років, і її тяжко знайти на просторах інтернету. Її пощастило віднайти в оцифрованих архівах бібліотеки Вернадського. 

А Дмитро Загул народився на Буковині, яка в той час була під окупацією Австро-Угорщини, і під час Першої світової був взятий в полон росіянами, звідки він втік до Києва. 

Серед усіх пʼяти робіт — чия доля чи чий вірш зачепив тебе особисто найсильніше, і чому саме цей?

Мені важко відзначити когось — в усіх авторів була нелегка доля. Так само і з віршами: мені всі відгукуються. 

У твоїх попередніх роботах ти говорив від себе, а в «Поетиці» значна частина голосу   належить авторам, які жили майже століття тому. Чи відчуваєш ти себе в цьому альбомі більше музикантом, інтерпретатором чи своєрідним медіатором між двома епохами?

Музикантом точно відчуваю себе, бо ж я є автором усіх вокальних мелодій, співавтором музики, ну і, власне, вокалістом.

Інтерпретатором теж. Бо це ж наша з хлопцями інтерпретація тих творів. Впевнений, що інші музиканти зможуть відчути ці твори по-іншому. 

Якщо вважати медіатором те, що ми звертаємося до контекстів творів тієї епохи, то тоді теж так.  

Чи є на «Поетиці» пісня, яку ти вважаєш ключем до всього ЕР — такою, через яку найкраще зрозуміти його концепцію?

Дуже важко виділити. Але “Тінь там тоне” ми взяли як фокус-трек і зняли на неї кліп. Вона якось по-особливому відчувається нині — очікування, туга. 

У чому для тебе полягає сучасність поезії, написаної майже сто років тому? Чи є в цих текстах щось, що ти сьогодні впізнаєш як абсолютно своє?

Звісно, світ технологічно дуже змінився, але почуття людей не змінилися. Тож поезія, що стосується внутрішніх відчуттів і рефлексій емоційних станів людини, не змінилася. В кожній поезії я впізнаю себе; кожна резонує з моїми переживаннями. 

Розстріляне відродження часто сприймають передусім через трагедію — репресії, розстріли, табори, знищення покоління. А яким ти бачиш це покоління до трагедії? Що в ньому було живого, молодого, бунтівного, модного, сміливого?

В історичному контексті тоді була “ленінська українізація”, яка насправді була умовною і створювала ілюзію “національної свободи”, та попри це для українських митців це був розквіт. Їм вдавалося маневрувати та демонструвати самодостатність — виникали нові художні форми та змісти. Тож не дивно, що був великий запит на цю культуру і в населення. І вже згодом сталін побачив у цьому загрозу СРСР.  Тож своїм фактом існування та розквітом це було і своєрідним протестом, і самобутністю, і сміливістю. 

Розстріляне відродження 1920–30-х і сьогодення — це, по-твоєму, повторення одного й того ж сценарію знищення української культури, чи щось принципово інше?

Думаю, що все ж таки інше. Тоді Україна (окрім Західу і Буковини) була під окупацією совєтського союзу, а зараз ми боремося за своє існування в своїй державі. 

Єдине, що незмінне, — це наміри росіян знищувати нас і нашу культуру. Про що говорять обстріли по книжкових складах, будівлях культури тощо. 

Не всі митці Розстріляного відродження були розстріляні чи загинули в таборах — дехто вижив, емігрував, дехто навіть підлаштувався під систему. Розкажи про відкриття з цієї теми.

Чи не найбільше мені шкода Павла Тичину, якого росіяни знищили духовно, коли він почав працювати із більшовиками. Така ж у нього неймовірна рання поезія, зокрема “Соняшні кларнети”.

Я зараз читаю книгу про Шістдесятників, і от те покоління дуже тепло відгукується про Максима Рильського, який усіма своїми засобами підтримав поетів вже нової генерації. 

Навіть в тих умовах “сталінізму” були діячі, що намагалися розвивати українську культуру.  

Чи бачиш ти в українській культурі загалом певну циклічність — підйом, придушення, знову підйом — і що, на твою думку, розриває цей цикл цього разу?

Певна циклічність є. Різницею є те, що зараз багато інших різновидів мистецтва — музика, кіно, театр, література тощо. 

Мені б хотілося вірити, що дійсно розриває. Хоч і досі можна зустріти росіян в наших чартах, але такої кількості нашого контенту в українських топах не можна було уявити 5 років тому. 

Все ж таки, коли летять ракети на наші міста, люди переосмислюють свою систему цінностей. 

ЕР «Поетика» реалізований за підтримки УКФ. Ця підтримка для тебе більше можливість чи більше зобов’язання перед темою, яку ти обрав?

Так, ми дуже вдячні нашому партнеру, Українському культурному фонду. Думаю, якби не цей проєкт, цього б ЕР не було. Бо саме більшість пісень писалася в його рамках. Я б і надалі випускав пісні синглами і, певно, не так якісно, як ми це змогли зробити в рамках цього ЕР. Тож це в першу чергу можливість, а вже потім це зобов’язання, які виникають вже після підписання грантової угоди. Але насправді це неймовірний проєкт. Ми такі натхненні в роботі над ним. Тож УКФ — дякуємо! 

Яким має бути слухач цього альбому — хтось, хто вже знає цю поезію, чи хтось, хто     вперше про неї почує саме через музику?

І так, і так. Але в коментарях зустрічаю, що багато людей вперше відкривають цю поезію для себе. Тож гадаю, ми вдало виконуємо свою місію.