Велике інтерв’ю з SadSvit: «Я хотів бути тут, бути в контексті»

Повернення в Україну, благодійний тур, концерти під тривогами та музика, яка стала для тисяч людей способом пережити реальність: сьогодні SadSvit говорить про відчуття дому, спільності та внутрішньої чесності. Напередодні великого київського концерту на кіностудії Довженка артист розповів про великий тур «Місце сили», відповідальність перед слухачами й те, чому культура під час війни стала частиною боротьби за українську ідентичність.

Ваш тур називається «Місце сили». Що сьогодні реально є вашим місцем сили? Люди, сцена, тиша, Україна?

Напевно, все разом. Але найбільше — люди. Бо останнім часом я дуже сильно відчув, наскільки ми всі втомлені, виснажені й водночас як сильно нам потрібне відчуття, що ми не самі. І концерти стали саме таким місцем. Не просто виступом, а простором, де люди можуть на кілька годин видихнути, співати в один голос, обійняти когось або просто постояти мовчки серед своїх.

Для мене «місце сили» — це не конкретна точка на мапі. Але у першу чергу місце сили — це дім. І для мене «Місце сили» завжди було саме про це. Спочатку — про Україну. Про відчуття, що це моя земля, мої люди, моя мова й реальність, у якій я хочу бути, навіть коли вона складна. Потім — про Івано-Франківськ, у якому я виріс, про родину, про дуже прості й теплі речі, які формують тебе як людину.

А вже далі — про щось внутрішнє. Про пошук свого стану, свого простору, де ти можеш бути чесним із собою. Мені здається, зараз дуже багато людей втратили це відчуття дому — навіть якщо фізично залишились у ньому. І цей тур частково про спробу знову його знайти.

Бо «місце сили» — це не завжди конкретна точка на карті. Іноді це люди поруч. Іноді музика. Іноді момент, коли ти раптом відчуваєш себе на своєму місці.

І мені хочеться, щоб після концертів люди хоча б ненадовго знаходили цей стан для себе.

Великий концерт у Києві 29 травня на кіностудії Довженка обіцяє бути чимось особливим, не кажучи вже про його 100% благодійну роль. Чи можете поділитись деталями?

Ми справді водночас оперативно та довго, ретельно готуємо це шоу. І хочеться зробити не просто концерт, а окремий світ всередині вечора. Кіностудія Довженка дуже резонує з тим, як я відчуваю свою музику — вона трохи кінематографічна, атмосферна, місцями тиха, місцями дуже емоційна.

Буде велика сцена, нове світло, нові візуальні рішення, спеціальні постановочні моменти. Це наймасштабніше шоу в турі, адже це й перший мій український тур. Але найважливіше — що це 100% благодійний концерт. І для мене це про правильне використання своєї уваги й свого голосу зараз.

Ви повернулися в Україну в момент, коли багато хто, навпаки, шукає способи виїхати або дистанціюватися від реальності тут, на жаль. Що для вас означало це рішення?

Для мене це зважене внутрішнє рішення. Я зрозумів, що не можу бути по-справжньому спокійним десь далеко, коли все, що мене сформувало, — тут. Моя музика, мої люди, мої міста, мої спогади.

Я нікого не хочу засуджувати, у кожного своя ситуація й свій спосіб переживати цей час. Але особисто для мене повернення було відчуттям чесності із самим собою. Я хотів бути тут, бути в контексті. Хотів проживати це разом зі своєю країною, а не дивитись на неї тільки через екран.

У ваших треках завжди було багато самотності й внутрішньої втечі. Чи змінилось щось у цій меланхолії після повернення додому?

Мені здається, вона стала менш самотньою. Раніше це була більш особиста меланхолія: про себе, свої переживання, внутрішні стани. А зараз я дуже сильно відчуваю спільність цієї емоції. Ми всі ніби живемо в одному великому стані втоми, тривоги, надії й постійного очікування. І музика перестала бути втечею. Швидше — способом це все пережити разом. Кожного дня. Зараз в турі я особливо це відчуваю в різних містах, під обстрілами, постійними тривогами та невизначеністю.

Яка роль культури для держави у війні, на вашу думку?

Культура зараз — це не щось додаткове, а частина того, за що ми боремось. Бо війна — це не тільки про території. Це ще й про пам’ять, мову, музику, ідентичність, про право бути собою. І мені здається, що українська культура зараз переживає дуже сильний момент чесності. Люди перестали створювати щось аби було, з’явилось дуже багато справжнього.

Вас дуже часто асоціюють із «голосом покоління». Як ви ставитесь до цього статусу?

Покоління дуже різне, і я точно не можу говорити за всіх. Але якщо моя музика допомагає людям відчути, що їхні емоції нормальні, що вони не одні у своїй тривозі чи меланхолії — тоді це для мене важливо. Мабуть, у цьому й є справжній зв’язок із людьми. Я його відчуваю на концертах, це щось справжнє.

У ваших піснях багато ретроестетики: касети, пост-панк. Як думаєте, чому молодь, яка виросла у TikTok-епоху, так сильно тягнеться до цієї ностальгії?

Бо ми живемо у дуже швидкому світі. Все змінюється щосекунди, контент нескінченний, люди постійно кудись біжать. І мені здається, що ця естетика дає відчуття чогось справжнього й повільнішого.

Касета — це ж не просто предмет. Це символ часу, коли уважніше слухали музику, коли щось мало вагу й тривалість. Думаю, молодь зараз дуже шукає саме цього — справжніх емоцій і речей, які не зникають за 15 секунд.

Якщо згадати вас часів перших релізів і теперішнього, який збирає тисячі людей у турі, що б вас найбільше здивувало у собі теперішньому?

Напевно, те, що я досі залишився собою. Бо коли все починалось, це була дуже домашня, тиха історія. І мене дивує, що навіть зараз, коли приходять тисячі людей, я все одно виходжу на сцену з тим самим відчуттям щирості, з яким колись записував перші треки в кімнаті.

Яку емоцію або думку ви хочете залишити людям після цього великого туру Україною?

Що навіть у дуже темні часи ми все одно можемо бути поруч одне для одного. Мені хочеться, щоб після концертів люди виходили не з відчуттям — все, шоу закінчилося, а з відчуттям тепла всередині, зі сльозами на очах, прокричавшись досхочу.

Які у вас плани на фестивальне літо та після?

Попереду дуже насичене літо. Уже анонсували виступ на Atlas festival 18 липня. Чекайте ще анонсів. Паралельно з командою працюємо над новою музикою, новими візуальними речами й загалом хочеться масштабувати те, що ми зараз будуємо навколо SadSvit як окремого світу.

Для багатьох військових ваші пісні є підтримкою та розрадою, і нещодавно ви виступили на річниці створення АЗОВ. Чи надихає вас такий фідбек?

Дуже. І водночас це велика відповідальність. Коли тобі пишуть люди з фронту або військові підходять після концертів і кажуть, що якась пісня допомогла їм пережити складний момент — це вагомо. Для мене це, мабуть, один із найсильніших видів фідбеку взагалі.

Чи будуть на київському концерті запрошені гості? Можливо, Тіна Кароль?

Ми готуємо кілька сюрпризів для цього концерту, але поки не хочеться розкривати все завчасно. Хочеться, щоб частина речей стала справжнім моментом саме в залі. Але можу сказати точно: це буде особливий вечір і нам дуже треба ваша підтримка.

Квитки на великий благодійний концерт в Києві доступні за посиланням!