The Budchuk: про Kateryna Huliuk та народження нового музичного світу

Світло нічного міста, холодна fashion-естетика й музика, що звучить як саундтрек до великого кіно — саме так почалась історія Kateryna Huliuk. Символічно, що перша поява артистки відбулася під час допрем’єрного показу The Devil Wears Prada 2, ніби цей проєкт із самого початку існував десь між музикою, модою та кінематографом. У розмові The Budchuk розповідає про створення нового музичного світу, де головними залишаються атмосфера, емоція та чесність.

Чому ви вирішили презентувати артистку саме у настільки загадковому форматі, без знайомства з аудиторією?

Насправді поява Kateryna Huliuk мала бути дещо іншою. Ми планували розпочати історію з першого синглу “Час” — дуже важливого для нас трек-знайомство, який закладає головний посил усього проєкту.

Ідея полягала в тому, щоб спершу познайомити слухачів не з особистістю артистки, а з її емоцією, голосом і сенсом музики. Ми хотіли створити інтригу навколо проєкту не заради хайпу, а щоб максимально сфокусувати увагу саме на музиці та тому, що вона хоче сказати людям.

Трек “Час” — про внутрішнє усвідомлення того, що не варто чекати “правильного моменту”, дозволу чи ідеальних обставин. Це історія про те, що життя відбувається саме зараз. Своїм мотиваційним текстом Kateryna Huliuk хоче нагадати людям: можливо, сьогодні — саме той день, коли варто перестати боятись й почати жити на повну.

Однак у процесі створення альбому сталась цікава творча синхронність. Ми написали трек, який звучав настільки кінематографічно, ніби це OST до fashion-фільму. І майже одночасно з цим отримали можливість презентувати його під час допрем’єрного показу культового фільму “The Devil Wears Prada 2”.

У якийсь момент ми зрозуміли: це не випадковість, а ідеальний момент для першої появи артистки. Саме тому історія почалась з темряви, інтриги, fashion-естетики та музики, яка ніби вже існувала всередині цього світу. 

Для нас дуже символічно, що Kateryna Huliuk стала першим артистом лейблу “Будинок з музикою”, адже весь проєкт побудований навколо атмосфери, сенсів, емоцій та цілісних музичних світів, а не просто окремих релізів.

Як народилась ідея зробити загадковий образ, і з чого він почав формуватись? Чи плануєте ви й надалі зберігати таємницю навколо співачки?

Образ Kateryna Huliuk народжувався дуже органічно — не як “маска” чи спеціально придуманий хід, а як продовження самої музики та внутрішнього стану артистки.

Коли ми почали працювати над матеріалом, стало зрозуміло, що це не історія про класичний поп-проєкт. У цих треках було багато тем про ніч, світло, внутрішню трансформацію, жіночність, силу та емоції. І нам захотілось, щоб візуальний світ артистки передавав ті самі відчуття.

Спочатку з’явились не образи, а саме атмосфера та емоції. Уже з них поступово почали складатися деталі: стриманий чорний одяг, червоні акценти, вінтажна естетика, світло, дим, тиша, погляд. Нам подобається, коли артистичний образ не “кричить”, а навпаки — створює відчуття та настрій.

Водночас для нас дуже важливо, що “Будинок з музикою” — це не про красиву вивіску чи штучно створених персонажів. У центрі завжди залишається особистість артиста. Саме тому образи не будуть статичними чи “затвердженими назавжди”. Вони змінюються разом із людиною, її музикою та внутрішнім станом.

Мені здається, сьогодні люди дуже добре відчувають фальш. Саме для нас найважливіше, щоб артист почувався природно та комфортно у власному образі, а не грав когось, ким насправді він не є.

Тож певна загадковість навколо Kateryna HULIUK ще залишиться, але вона не створюється штучно. Просто нам хочеться, щоб люди поступово відкривали артистку через музику, емоції та атмосферу, а не через гучні заголовки чи навмисний епатаж.

Що стало головним творчим або концептуальним натхненням для цього релізу?

Головним натхненням стала історія появи цього проєкту та внутрішні зміни, які відбулися з нами за останні роки.

Ми з Kateryna Huliuk знали одне одного ще близько 10 років тому, працювали разом, але тоді були зовсім іншими людьми. У кожного був свій шлях, власний досвід, помилки та пошуки себе. І через роки ми випадково знову зустрілися, уже в той час, коли обидва набагато краще зрозуміли себе та те, що хочемо сказати через творчість.

Мені здається, саме тому ця музика вийшла дуже чесною. У ній немає спроби “потрапити в тренд” чи спеціально підлаштуватися під алгоритми. Навпаки — ми дозволили собі створювати музику, яка відгукується насамперед нам самим.

У цьому релізі багато тем про час, внутрішню свободу, світло після темряви, сміливість бути собою та не відкладати життя “на потім”. І це дуже перегукується із самим шляхом Kateryna Huliuk як артистки.

Також великий вплив мала сама атмосфера електронної музики — ніч, світло, люди, які проживають музику емоційно, а не просто слухають її фоном. Хотілось поєднати цю енергію з більш глибокими сенсами та живими текстами.

Мабуть, головне натхнення цього проєкту — це момент, коли людина перестає боятись бути собою й починає чесно говорити зі світом через свою творчість.

Поява артистки відбулася під час спеціального допрем’єрного показу “Диявол носить Прада 2”. З чим пов’язана пісня та фільм?

Це сталося дуже органічно й навіть трохи символічно.

У процесі роботи над альбомом ми створили трек, який одразу викликав відчуття чогось кінематографічного. Він звучав не просто як клубна музика, а ніби як саундтрек до якогось fashion-фільму або сцени з великого міста, нічного життя, світла, подіумів та внутрішніх емоцій персонажа.

Майже в той самий момент з’явилася можливість зробити перформанс під час допрем’єрного показу “Диявол носить Прада 2”. Ми зрозуміли, що атмосфера треку та самого фільму сильно перегукуються між собою.

Головне — це не історія про “моду заради моди” чи прив’язку до брендів. Нас більше зачепила сама естетика світу, де стиль є частиною характеру та внутрішнього стану людини.

У цьому треку є відчуття впевненості, холодної елегантності, гри світла й темряви, жіночої сили та внутрішньої свободи — і саме це органічно збіглося з атмосферою культового фільму.

Тому презентація Kateryna Huliuk у такому форматі стала не просто музичним виступом, а першим зануренням у світ артистки — через звук, образ, світло та атмосферу.

Розкажіть про ідею створення образу артистки, які закладені сенси у її деталях? Чому обрали саме ці символи?

Для нас було важливо створити образ, який не виглядає штучно чи “зібраним під тренди”. Усе формувалося поступово — від музики, настрою альбому та внутрішніх відчуттів самої Kateryna Huliuk.

Червона пов’язка стала одним із перших елементів образу. У ній немає одного конкретного значення — це радше емоція та внутрішній стан. Вона одночасно про вразливість, силу, пристрасть і певну недомовленість.

Водночас у цьому є цікава інверсія щодо одного з головних рядків треку “Час” — “тільки не закривай від світу своє лице”. Частково приховуючи обличчя, ми ніби навпаки підкреслюємо думку про те, що справжня людина значно глибша за зовнішній вигляд. Внутрішня енергія, погляд, голос, емоції та сенси можуть сказати про тебе набагато більше, ніж просто обличчя чи картинка.

Стриманий чорний одяг теж з’явився дуже природно. Нам хотілось, щоб ніщо не відвертало уваги від атмосфери, музики та самої присутності артистки — без зайвого пафосу чи перевантаження деталями.

Вінтажна естетика, світло, дим, старі фактури — це вже частина загального світу, який ми будуємо навколо “Будинку з музикою”. Нам близька атмосфера, у якій поєднується  минуле й сучасність: щось дуже тепле, живе й людяне, але водночас свіже та актуальне.

Але найважливіше — це те, що образ Kateryna Huliuk не є “готовою роллю”, яку потрібно постійно грати. Ми не хочемо створювати артистів, які стають заручниками одного стилю чи картинки. Навпаки — нам цікаво спостерігати, як образ змінюється разом із музикою, внутрішнім станом та життям людини.

Тому всі ці символи — це не просто візуальні деталі, а саме спосіб передати атмосферу та емоцію проєкту максимально чесно й органічно.

Наскільки образ артистки відрізняється від її реальної особистості?

Kateryna Huliuk у житті дуже щира, емоційна та глибока людина. Нині в межах проєкту певні риси, настрої та стани ніби стають більш концентрованими й художньо підсвіченими.

Мені здається, хороший артистичний образ — це не коли людина вигадує собі зовсім іншу особистість, а коли через музику, візуал та атмосферу вона може показати ті частини себе, які в повсякденному житті не проявляються.

Тому Kateryna Huliuk у проєкті — це не “роль” і не спроба сховатись за образом. Навпаки — це спосіб більш чесно передати внутрішні емоції, переживання та відчуття через творчість.

Я думаю, саме тому цей образ працює органічно. Бо він не створений “ззовні” — він виріс із самої музики, характеру та внутрішнього світу артистки.

Який подальший план розвитку артистки після цього старту? Чи передбачені наступні релізи?

Так, і насправді вся ця історія тільки починається. Зараз ми вже працюємо над наступними релізами та поступово готуємо повноцінний альбом “10”, який стане важливою частиною історії Kateryna Huliuk як артистки та першого артиста лейблу “Будинок з музикою”.

Для нас важливо не просто випускати окремі пісні, а будувати цілісний музичний світ, у якому кожен реліз продовжує попередній — через атмосферу, сенси, візуал і внутрішній стан.

У наступних треках буде більше занурення в теми світла, часу, кохання, внутрішніх змін та свободи бути собою. Також поступово хочеться розширювати це в аудіовізуальний формат, де перформанси, живі виступи, світло, сценографія та атмосфера підсилюють треки.

Звичайно, ми не хочемо поспішати чи перетворювати це на “конвеєр релізів”. Зараз дуже багато музики виходить щодня й так само швидко зникає. Нам ближчий підхід, коли кожен реліз має свій стан, настрій і причину з’явитись саме зараз.

І, мабуть, найважливіше — ми хочемо, щоб люди поступово проживали цю історію разом із артисткою, а не просто споживали окремі треки.

Як ви думаєте, українська аудиторія зараз готова до більш концептуальних EDM?

Якщо чесно, я взагалі не дуже люблю ділити музику на жанри й постійно намагатися пояснити, “що це саме за стиль”. Я й сам до кінця не завжди можу визначити жанр своєї музики.

Для мене творчість — це не про те, щоб потрапити в конкретний формат чи назву. Я пишу так, як відчуваю, без бажання підлаштуватися під тренди, алгоритми чи шаблони.

Мені здається, люди сьогодні готові не до “правильного жанру”, а до щирості. Щирість відчувається найсильніше — незалежно від того, це house, melodic techno, pop чи щось між цими жанрами.

Зараз хочеться досягнути через нашу музику, щоб люди знаходили в ній частину себе. Коли слухаєш трек і раптом розумієш: “хтось відчуває те саме, що і я”. Саме це дає відчуття, що ти не один.

Тому нам хочеться створювати музику без меж — музику, яка не впирається в жанрові рамки, а знаходить місце в серцях слухачів.

Ви співпрацювали над альбомом “Далі…Світло…” з різними артистами, зокрема з MONATIK. Що найбільше змінилося у вашому підході до музики?

Творчість MONATIK насправді дуже сильно вплинула на мене ще задовго до особистого знайомства.

Мене завжди надихала саме цілісність його творчості — те, як органічно в нього поєднуються музика, образи, емоції, тексти, світло й рух. Відчувається, що це не просто окремі треки, а великий живий світ зі своєю історією та сенсами. Для мене це приклад того, якою може бути музика, коли артист мислить не лише піснями, а цілими емоційними всесвітами.

Колись для мене було мрією просто познайомитися із Дмитром. І я навіть не міг уявити, що з часом матиму можливість створювати щось разом із ним. Тому цей досвід став для мене дуже важливим і надихаючим.

Водночас мій внутрішній підхід до музики залишився таким самим, як і був із самого початку. Я все ще хочу створювати музику, у якій люди можуть знаходити себе.

Для мене музика — це не про правильний жанр чи формулу успіху. Це про емоцію, стан і чесність. Про момент, коли людина слухає трек і відчуває, ніби хтось озвучив її власні думки чи переживання.

І саме це для мене залишається найважливішим у творчості.

Як ви балансуєте між більш структурним, “альбомним” підходом у роботі з MONATIK та створенням більш вірусних і масових треків для Pan.Mykolai?

Я ніколи не сприймав це як протилежності. Для мене концептуальна музика, і легші, вірусні чи навіть іронічні треки — це просто різні способи комунікації з людьми. Усе залежить від емоції та стану, який ти хочеш передати аудиторії.

Музика для Pan.Mykolai — це жива енергія, гумор, самоіронія, свобода й миттєве емоційне зчитування. Вона створюється інакше, але це теж чесна творчість, у якій є характер і справжній вайб.

А більш “альбомний” підхід — це глибше занурення, драматургія, атмосфера та побудова цілого музичного світу навколо проєкту.

В обох випадках для мене найважливіше — щоб музика не була штучною. Слухачі добре відчувають, коли артист намагається “потрапити в тренд”.

Я не намагаюся спеціально розділяти себе на “серйозну” й “несерйозну” творчість. Усе це — частини одного великого творчого процесу та різних станів людини.

І мені подобається, що сьогодні можна бути щирим у дуже різній музиці — від глибокого атмосферного треку до пісні, яка просто дарує людям емоцію, посмішку та об’єднує їх у моменті.

Яку ідею закладено в альбом “10” і чому саме таку назву він отримав?

Назва “10” з’явилась дуже природно й для нас вона має одразу кілька сенсів.

Перш за все — це історія часу. Ми з Kateryna Huliuk знали одне одного ще близько десяти років тому, але тоді життя розвело нас у різні сторони. І лише через роки ми знову зустрілись уже зовсім іншими людьми — з іншим досвідом, переживаннями та внутрішнім розумінням себе.

Тому “10” — це про шлях, який інколи потрібно пройти людині, щоб повернутись до себе справжнього, до творчості, до людей, які мали з’явитись у твоєму житті саме в правильний момент.

Цей альбом не про одну історію. Він значно ширший. У ньому багато тем про час, внутрішні зміни, світло після темряви, кохання, страх, свободу бути собою та моменти, коли людина нарешті дозволяє собі жити по-справжньому.

Кожен трек — це окремий емоційний стан, який змінюється постійно, але всі вони між собою пов’язані однією внутрішньою історією.

Найголовніше — це те, що нам хотілось, щоб альбом “10” звучав, як цілісна подорож, у якій слухач теж може впізнати частину власного життя.

Чому ви обрали поєднання EDM з українською й англійською мовами?

Ми не сідали з думкою “давайте змішаємо саме ці жанри”. Усе відбувалось органічно — від емоцій, які ми проживали під час створення музики.

Я не люблю мислити жанрами чи рамками. Для нас головне — щоб музика викликала відчуття та була чесною.

Ідентична ситуація з мовами. Українська мова дає сильну емоційну глибину та щирість, адже є певні речі, які можна по-справжньому прожити тільки українською.

А англійська в окремих треках дозволяє музиці звучати більш універсально та відкриває їй для слухачів з інших країн. Але тут не було якогось холодного розрахунку чи “орієнтації на міжнародний ринок”. Ми просто обирали ту мову, яка найточніше звучала саме в конкретній пісні.

Сьогодні люди значно сильніше відчувають емоцію та правду в музиці, ніж жанр чи мову. І це для нас головне.